В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Господь хоче, щоби людина була Боголюбною, також хоче, щоби людина була й людинолюбною, але ми, чомусь, обрали щось середнє і є самолюбними. Сьогоднішня євангельська розповідь дуже яскраво ділиться на дві частини. Спочатку Господь зціляє скорчену жінку, і вже тільки цьому можна би було порадіти разом із тими людьми, які бачили це чудо, і, власне, євангельську розповідь можна би було закінчити на місці, де сказано, як ця жінка, зцілившись, славить Бога. Але розповідь продовжується, і ми бачимо начальника синагоги, який насмілюється викривати справу Бога, Його святе діло, говорячи що не личить це робити в суботу.
Перше, що спадає на думку, коли ми читаємо або чуємо цей євангельський уривок, це те, що є добре діло — вчинення чуда Христом, і є зле діло — спроба викривання цього чуда перед народом. Зверніть увагу, начальник синагоги не викриває напряму Бога, він винить весь народ, що присутній у синагозі, що не варто такого чинити у суботу. Яка велика різниця між нами, християнами, і тими людьми, які дотримувалися закону, юдеями. І яке велике нерозуміння, чим має бути для нас недільний день! Ми хоч і не кажемо, що в цей недільний день гріх творити добре діло, але дуже часто не розрізняємо що є добро, а що є зло. Ми не навчені і не хочемо вчитись, що все таки треба приділити час Богу, хоча б ці дві години молитви за Божественною літургією. Зауважте, Господь не вимагає від нас, щоби ми стояли у храмі цілий день, Він навіть не вимагає відстояти три Божественні Літургії, Бог просить лише дві години недільного дня з тих двадцяти чотирьох, які має доба. Ось саме виконуючи це, творячи так, ми би справді були Боголюбними християнами. А якщо ж ми, подібно до Христа, який зцілив скорчену жінку, у цей воскресний день ще й творитимемо добро, то це не буде ніяким гріхом, і сам Господь, викриваючи цього начальника синагоги, звертає увагу і на такі дрібні речі, що їх мали звичку робити юдеї у суботу: відв’язувати вола, осла, вести їх напувати. Таким чином Господь закриває уста безумному начальнику синагоги, вказуючи, що Він попіклувався не про тварину, а створив добро зцілення, допоміг дочці Авраама, людині.
Звичайно, що дуже багато спогадів і думок наводить цей уривок, бо мабуть у кожного з нас образ цієї скорченої жінки, яка була зігнута до землі, викликає співчуття до неї, адже перед нами постає понівечений образ людини. Дуже часто таких людей можемо зустріти поруч з нами і ми їм співчуваємо. Адже ж співчуваємо, правда? Але нічого не можемо зробити. Очевидно, не від легкого життя з’являються такі вади, а тяжка повсякденна праця приводить до такого. У мене також дуже багато виникає спогадів і думок, тому що я народився і виріс у сільській місцевості і бачив таких жінок похилого віку дуже багато. Пам’ятаю навіть, свого часу, запитував у своєї бабці чому вона є така скорчена. І вона відповідала: «Бо тяжко працювала на полі». І, разом з цим, пам’ятаю малюночки в школі, коли раптом мавпа випростовується і стає людиною, і гасло: «Праця створила людину». А тут все навпаки, ми бачимо зовсім інші наслідки праці. Але у Євангелії сказано, що ця жінка мала духа немочі, тобто не від праці, очевидно, її образ був такий. Але Господь зжалився, Він проявив милість до цієї жінки, яка, помітьмо, нічого не просила у Господа. В одну мить без будь-яких ліків ця жінка стала прямою і, сказано, славила Бога.
Ми ж із вами, будучи такими прямими, стрункими, повинні думати про наші скорчені душі. А вони справді такі є. Тому що ми не тільки не навчені повсякчасному спілкуванню з Богом, а ще й дуже часто тікаємо від Бога, зокрема, не відвідуючи храми. А людина, християнин, не може жити без церкви. Зверніть увагу, Господь для того, щоб творити молитву, ішов не лише у безлюдні місця, Він приходив і до синагоги, Він мав потребу у соборній молитві, такій, яку ми спільно творимо за Божественною Літургією.
Отож, дорогі брати і сестри, навіть цей євангельський уривок, який здається торкається кожного з нас не зовсім прямо, повинен наводити на роздуми щодо правильності і чистоти нашого життєвого шляху. Потрібно прагнути знайти для себе у житті ту золоту середину, щоби з одного боку не уподібнюватись засліпленому ревнителю Закону — начальнику синагоги, а з іншого — бути Боголюбцем і, що однаково важливо, людинолюбцем. Радіймо разом із цією зціленою жінкою і просімо у милостивого Творця, щоби і наші душі випростались і славили Бога повсякчас. Амінь!
(проповідь виголошена 11 грудня 2011 року у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова)