В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Щойно ми чули, якими були заключні слова притчі Спасителя. Ці слова вводять нас в жах, бо ми з уст Христа Спасителя, якого ми, знаючи свою гріховність, більше хочемо уявляти собі милосердним і лагідним, аніж праведним Суддею, лунає, що багато покликаних, званих, але вибраних мало.
І це доволі наочно представлено також і в наш час, бо до вечері з Господом мало хто може приступити, мало хто може вечеряти з ним, і не тому, що зовсім не готовий до цього, а скоріш тому, що житейські клопоти відводять нас від Нього, відводять, як і тих людей, про яких ми сьогодні чули в євангельській розповіді. Нині, мабуть навіть більше як колись, є багато різноманітних відволікаючих факторів, бо багато що відводить людину від віри в Бога, від служіння Богу, багато речей, часто геть неважливих і порожніх, займають увесь простір наших думок, серця і часу. Ось візьмімо такий факт. Неозброєним оком помітно як наші храми в останні неділі перед Різдвом Христовим порожніють, менше людей можна побачити на Богослужіннях в порівняння із іншими недільними днями. А чому так? Тому, що нас займають житейські клопоти. Треба приготуватися до великого свята Різдва Христового., те купити, там прибрати, за цим прослідкувати. І ось саме цим ми уподібнюємось до тих, хто не прийшов вечеряти, не сів вечеряти разом із Господом.
Подивіться у що ми перетворюємо підготовку до Різдвяних свят! Чи кожен дбає про належне дотримання посту, чи кожен розмірковує про суть, смисл і значення цих свят? Мушу сказати, що, на жаль, ні. Зате практично кожен знає що потрібно влаштувати генеральне прибирання і генеральні закупи. Пригадую свою подорож до Сполучених Штатів Америки. Розповідає мені наш земляк, щирий українець, що там, у них, вже не стільки є святом саме Різдво, скільки час підготовки до нього, час, коли все купується, продається, обдаровується і цей час перетворений в шоу, звичайнісіньке шоу, коли ніхто уже й не пам’ятає навіщо Христос прийшов у цей світ, навіщо воплотився від Діви Марії, це вже в пам’яті не тримається. І тому цей українець сказав, що коли власне прийде Різдво, то це вже не свято для пересічного американця, свято закінчилось із закінченням періоду приготувань. Більше того, вже десятиліттями в цій країні не згадується Різдво Христове, всіх вітають зі святами в узагальненому відношенні, різдвяну ялинку називають просто святковою, і говорять: вітаємо вас зі святом. чи святами. Тему і події народження Спасителя, як дуже влучно підмітив один спостережливий журналіст, замінили два собаки Джорджа Буша, які бавились на подвір’ї біля Білого Дому у Вашингтоні. Саме під цю заставку вітали із Різдвом американців.
Але хіба це можна сказати лише про цю країну? Хіба сьогодні це не стосується й нас? Стосується. До нас це також приходить, приходить цей секуляризований погляд на Різдво Христове. Погляньте, на будь-якій святковій відкритці чи листівці написано «З Різдвом і Новим Роком». Кого вітаємо, з яким таким Різдвом? Невідомо. Ніхто не вживає слова Христос, бо це, бачте, образливо для представників інших релігій. Так ми поступово розвиваємось у тому космополітизмі, у всьому тому наносному, що нас нині супроводжує, але що цілком не властиво ні самому Православ’ю, ані нашому народу у всій його багатовіковій історії.
Скільки усілякого непотребу, справжнісінького мотлоху продається і купується на вулицях нашого міста?! Я інколи для себе перетворюю все це в жарт. Думаю, якщо б усе, що купується щороку, людина б зберігала, то до кінця свого життя вона б усім цим просто засипалась і не могла б навіть голови з цього всього показати, подібно, як у повісті Салтикова-Щєдріна губернатор засипався стосами паперів в архіві. Так само скільки усіляких прикрас, зовсім без зображень будь-якої теми, без тематики Різдва Христового сьогодні є на ринках. І разом із тим ми називаємось християнами, тими, які очікують народження Христа. Насправді, ми дуже часто забуваємо, що Христос повинен народжуватись перш за все у наших душах. І тому для цього Церква відводить цей період Різдвяного посту. Якщо б ми провадили ці дня посту як належить, то, паралельно спостерігаючи за тими людьми, які провадять своє життя, навіть не уявляючи що таке піст, неодмінно побачили б як наша совість очищається, як ми утверджуємось у вірі в Христа, як духовно зростаємо. Розуміймо, що вечеря, про яку згадує і говорить Христос, це є вечеря не лише вічного життя, але й та, яка подається через Божественну Літургію для кожного із нас. Ось зараз ми із вами присутні на цій вечері і, можливо, навіть серед обраних. Їх може бути стільки, скільки нас зараз у храмі, ми можемо належати до них. Адже у Львові населення значно більше, сягає десь мабуть 900 тисяч, а соціологи підрахували, що лише 10% відвідує храм у недільні і святкові дні, а де ж решта 90%? Це так, як у Христа зі зціленими прокаженими: один повернувся, а дев’ять, як пішли, так і пропали. От і в нас 10 приходять, моляться, а у 90-ти свої турботи, свої клопоти і переживання, серед яких нема Богові ані місця, ані часу.
Тому, дорогі брати і сестри, особливо в ці дні, з цієї неділі, коли Церква згадує пам’ять святих праотців, старозавітніх праведників, які жили з надією і очікуванням Месії, Сина Божого, будемо кожного дня приготовляти себе, щоби не з якимись феєрверками і гучними піснеспівами зустріти Різдво Христове, а зустріти його найперше внутрішньо і духовно, вкотре задуматись для чого Христос прийшов до нас і яким же благом для людства є це благозволення Творця. Адже Своїм приходом на землю Слово Боже нашому земному життю дало інший, вищий сенс — можливість осягнути вічність у Царстві Небесному; Своїм приходом Бог і саму землю з’єднав з небесами, де чекає нас справжня вечеря із Господом. Амінь!
(проповідь виголошена у Свято-Покровському кафедральному соборі 25 грудня 2011 р.)