Дорогі брати і сестри! Я щиро вітаю вас із престольним святом вашого храму, днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, великого подвижника нашої Святої Церкви.
Я хотів би перенестися своїми думками до богоспасаємого града Солунь, або Фессалоніки, грецького міста, яке у далекі часи існування Візантійської імперії ще називали її «другим оком», православного краю, багатого на святі місця і святині.
Саме у цьому місті назавжди своїми чесними мощами, які виточували святе миро, спочив святий великомученик Димитрій Солунський.
У цьому місті сьогодні величне свято: грає духовий оркестр, мощі святого великомученика несуть вулицями міста, прямуючи хресним ходом до храму Успіння Пресвятої Богородиці, до місця, де колись був прихисток цього воїна, невеличка печерка, до якої таємно приходили християни і де цей великий за своїм званням і статусом муж навчав як правильно поклонятися Єдиному Богові і служити Йому.
У цьому святому місті, у кафедральному соборі, спочивають мощі святителя Григорія Палами, який так само багато потрудився для Церкви Христової, але вже у більш пізньому періоді. Зважаючи на у всіх відношеннях велику духовну спадщину, його називали останнім богословом Церкви. І ось у своїй проповіді на честь святого великомученика Димитрія Солунського він сказав такі слова: «Святих Своїх Бог обдарував різними званнями і чинами: є серед них великі апостоли, рівноапостольні мужі і діви, святителі, преподобні», – і продовжив далі, – «і мученики є, серед яких найперший Димитрій Солунський».
Ось так цей великий святитель Церкви Григорій Палама по-особливому відзначив іншого великого мужа великомученика Димитрія.
А все чому? Тому що за свого життя він просяяв великими чеснотами і подвигами. Якби ми з вами детально почали розповідати про життя цього святого, то згадали б не тільки про його муки, але згадали би про нього і як про великого воїна, який був зразком для інших воїнів, згадали би про нього як про великого учителя, який наставляв у вірі багатьох.
І найважливіше, що такі думки є не просто людськими міркуваннями, але стверджуються Богом через чудо миро точіння мощів святого Димитрія. Недаремно святого великомученика Димитрія у Святій Церкві названо Мироточивим.
Мені б дуже хотілося, щоби хтось із вас потрапив у це святе місто Салоніки і мав змогу вклонитися мощам цього святого великомученика. Особисто мене Господь сподобив двічі бути біля цих мощів і вклонятися їм, бачити цю величну базиліку, цей величний храм, який є одним із найбільших у цьому славному грецькому місті.
Сьогодні, дорогі брати і сестри,найбільше звісно потрібно говорити про святого великомученика Димитрія Солунського. Не випадково так багато величних храмів збудовано на честь цього святого. Окрасою його пам’яті є і цей ваш храм, куди ви щонеділі і щосвята сходитесь на молитву.
Однак також я хотів би повести мову і загалом про увесь цей рік, який є дуже особливим з точки зору церковної історії. Ми святкуємо 1025-річчя Хрещення Київської Руси-України. Про це усім нам відомо. Але варто згадати ще одну надзвичайно важливу подію у нашій церковній українській історії – це 1150-річчя Кирило-Мефодіївської місії.
Ви, можливо, запитаєте, чому я так раптово згадую саме цих святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія? А тому, що вони також народилися у цьому славному місті Солунь і, вочевидь, духовно зростали під благословенням святого великомученика Димитрія Солунського.
А нам їх належить шанувати і прославляти. Адже саме святі Кирил і Мефодій принесли на нашу землю Священне Писання рідною для нас мовою, такою мовою, яку розуміли наші предки. Вони подарували нам азбуку, письмена, вдосконалили їх. Вони дали можливість нашим предкам молитись на рідній мові і розуміти зміст промовлених слів. Це надто є важливо, бо говорить святий апостол Павло: “В церквi хочу краще п’ять слiв сказати розумом моїм, щоб i iнших наставити, нiж тисячi слiв незнайомою мовою” (1 Кор. 14, 19).
Це ось іще один випадок, коли прийшло благословення до нас, на нашу землю із країв, де подвизався і мученицькою смертю загинув святий Димитрій.
Можна також загадати, що ось завтра, 9 листопада, ми будемо згадувати преподобного Нестора Літописця, Печерського подвижника. Своє монаше ім’я він отримав на честь мученика Нестора, який пліч-о-пліч зі святим великомучеником Димитрієм Солунським проводив у подвигу дні свого життя.
А преподобний Нетор став великим літописцем і залишив безцінні пам’ятки церковної історії для усіх наступних поколінь. Тому й саме цього дня у нашій державі святкується день українського письменства, день української мови.
Бачите скільки плодів учительських походить із цього величного своїми святими і водночас незнайомого для більшості із нас міста Солунь!
А ось нашим предками це місто було відомим. Вони ходили до нього як і до Константинополя. Це історичний факт, що в цьому місті проживало дуже багато слов’ян, серед який були і русичі. Отже невипадково брати Кирил і Мефодій прийшли саме на наші землі. Кажу саме наші, бо західні українські землі найбільше підпали під вплив цієї Кирило-Мефодіївської місії. Можливо також саме із цієї причини у нашому краю так особливо шанують славного святого великомученика Димитрія Солунського.
Цього дня хочеться побажати усім вам, а також і нам, пастирям Церкви Христової, священикам, які у такій великій кількості зібралися сьогодні сьогодні на запрошення вашого настоятеля отця Андрія на молитву до цього храму, щоби перш за все віра, любов і надія жили у наших серцях, були дієвими, були сповнені сили і духа цього великого святого великомученика, який у своєму житті і після нього через свої чесні мощі являв незламну силу віри і особливу опіку над усім християнським світом. Амінь!