Дорогі брати і сестри! Хочу привітати вас із престольним святом вашого новоосвяченого храму – днем пам’яті першоверховних апостолів Петра і Павла, – і ще більш піднесено вітаю вас із самим освяченням цього святого храму на честь апостолів Христових Петра і Павла.
Звичайно, що у нашому житті бувають особливі події, які ми урочисто вшановуємо і відзначаємо, їх буває навіть досить багато, але не кожне, зовсім не кожне покоління людей може похвалитися тим, що вони були будівничими храму, що були присутні на освяченні новозбудованого храму.
Сучасні нам та молоде покоління на свої очі бачать, як відроджуються наші святині, як будуються храми, утверджуються святі престоли, чують, як лунає у цих храмах молитва. Це є воістину блаженний час!
Бачимо, що не зважаючи навіть на всі ті процеси і події, які відбуваються у нашій державі, наперекір усьому ми освячуємо такі величні храми. Це означає, що наш народ є народ нескорений. Якщо ж ми молимося кожного дня до Бога, взиваємо до Божої Матері, поставляємо самі себе під Її Покров, то хто проти нас, коли ми, мирні люди, з Богом?!
Отже радійте своїми серцями і своїми душами, що ми сьогодні святкуємо таку урочисту подію, як освячення храму! Я вірю, що у багатьох селах і містах по всій України ще будується багато храмів, які неодмінно будуть освяченні. І допоки наш народ буде освячувати ці святині, буде мати потребу у спілкуванні з Богом і буде звершувати це спілкування у постійній молитві, нас ніхто не переможе!
Приклад нескореності і неперемодності у вірі показують нам святі апостли Христові Петро і Павло.
Петро, апостол з дванадцяти, подібно до інших, був покликаний до великого служіння Господом Ісусом Христос. Саме Петро, простий рибалка, сповнившись Духа Божественного, промовив сповідування Ісуса з Назарета, як Сина Божого, Спасителя світу: “Ти є Христос, Син Бога Живого” (Мф. 16:16). За це Христос вручив Йому ключі від Свого Царства і нарік його наріжним каменем Своєї Святої Церкви.
Ми знаємо, що коли Господь був схоплений, Петро тричі відрікся свого апостольства, відрікся того, що є учнем Ісусовим. Але знаємо також і про те, як гірко каявся він за цей свій вчинок і з якою ревністю звершував у майбутньому свою проповідь Євангелія і Царства Божого. Звідси бачимо, що ця подія в житті Петра сталася з промислу Божого, через що цей апостол і не був засуджений Христом. Ця подія для нього стала тим явним духовним перевтіленням, коли Симон Іонин, став Петром.
Подібна ж переміна сталася також і в житті іншого апостола, який не йшов за Христом під час Його земної проповіді, який після Воскресіння і Вознесіння Христового був гонителем християн, але будучи передбаченням і промислом Божим покликаним до апостольського служіння, до благовістя Христового, в одну мить перетворився зі Савла на Павла – чи не найбільш ревного проповідника Євангелія Царства Небесного.
Павло називається апостолом народів, тому що він найбільше потрудився у справі поширення вчення Христового по всьому світові. Він не бачив Христа, але Дух Святий відкрив йому істини Царства Небесного і благовістя його, його труди, напевно, перевершили труди всіх апостолів.
Ось так коротко я розповів вам, чому Церква встановила особливий день для вшанування цих апостолів, яких водночас вона величає першоверховними. Воістину це є велике свято! Бо це заслуга саме святих Петра і Павла, що благовістя Христове утвердилося серед усіх народів.
Дуже часто ми чуємо це слово – віра, але її не можна чуттєво відчути і до кінця осягнути. Серед нас, тут стоячих, кожний має віру, але, що це? Покажіть мені віру! Як можна відтворити чи пояснити віру? Ми своїм допитливим розумом це зробити не можемо, тому що віра, якщо вона істинна і правдива, глибша за наш розум.
Однак, ми можемо зрозуміти, чим для нас слугує віра і яка роль її у нашому християнському житті. Людина звершує подорож від народження до дня смерті. Дорога, якою йдемо ми, вона і нелегка, і небезпечна. У цій дорозі ми опираємося на посох і цим посохом і наша віра. Тільки цей посох не дає нам впасти, а якщо падаєм, допомагає підвестися. Людина без віри нічого не може, бо це означає, що вона не має найголовнішого, не має глибинного сенсу свого буття. Як риба, яку витягли з води, є безпомічною і помирає, як рослина не може рости поза ґрунтом, так існування людини без віри є поверхневим, така людина не має чітких орієнтирів. Людина цілковито не розуміє, яким є сенс життя, якщо вона не є з Богом.
Першими носіями віри Христової стали святі апостоли, такими ж носіями її повинні бути і ми з вами. Саме віра спонукала вас побудувати цей прекрасний храм, саме віра підігріває серця ваші у бажанні творити молитву у збудованому власними силами храмі. Ви чули сьогодні, як у молитвах всі ми щиро молилися, молилася Свята Церква, щоби Господь зберіг цей храм, престіл його до кінця віку незахитаним.
Звісно, всі ми будемо молитися, щоби у цьому храмі молилося ще багато-багато прийдешніх поколінь, але, знаймо, який фундамент віри і молитви ми закладемо сьогодні, таким він і буде на майбутнє. Тому дуже важливо, дорогі брати і сестри, щоби дорога, ваша особиста духовна дорога до цього храму не заростала. Добре облаштоване церковне подвір’я, прекрасна доріжка веде до церкви, яку якщо і заросте, сестриці неодмінно почистять, але важливо, щоби наша особиста дорога до храму, внутрішня, духовна дорга ніколи не заростала терням марнотних турбот, не заростала терням невір’я і жорстокосердості.
Ми повинні поспішати до храму, щоби молитися тут за самих себе, за свої сім’ї, родини і за весь український народ. Сьогодні ще раз і ще раз будемо молитися до першоверховних апостолів Петра і Павла, які утвердили в цьому храмі свій престол, щоби на ньому до кінця віку звершувалася безкровна Євхаристія. Будемо молитися до цих святих апостолів і до всіх святих, щоби вони випросили у Бога для нашої землі довгоочікуваний мир, щоби Сам Господь вселив цей мир у наші серця і в наші душі. Амінь!