В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Події, що розгортаються у сьогоднішньому Євангельському читанні, відбуваються відразу після Преображення Господнього на Фаворській горі.
Христос зійшов із гори Фавор і до Нього приступив чоловік, просячи зцілити біснуватого юнака – його сина. За свідченням збідованого батька жоден з учнів Ісусових не зміг допомогти хлопцю. І ось тут ми читаємо про дуже важливий і показовий момент: Господь посилає особливий докір апостолам і загалом усім людям, що зібралась на тому місці: «О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас?» (Мф. 17, 17). За що докоряє Христос? За відсутність істинної твердої віри. Вочевидь апостоли до кінця не розуміли Христа і віра їхня не могла бути повною і тому не могла чудотворити.
Святитель Димитрій, митрополит Ростовський, розмірковуючи над цим Євангельським епізодом говорить про те, що ученики Ісусові не могли зцілити юнака і вигнати бісів із нього не лише тому і, власне, не стільки тому, що з ними не було Христа. Святитель значно більшу увагу приділяє трьом вибраним учням, що зійшли з Христом на Фавор, і їхній відсутності при спробах чимось зарадити біснуватому. Дуже символічно сказав цей великий святитель: «Не вистачало їм віри Петра, надії, яку уособлював в собі Яків, і любові, яку мав Іоан. Святитель Димитрій таким чином повчає нас, що не можливо нічого творити без повноти віри, надії і любові.
Картина, яку описує євангелист Матфей, а за ним і Лука, і Марк, видається нам справді страшною. Ми читаємо про те, що біс, беручи гору над юнаком, кидав його у вогонь і води, кидав на землю, трусив ним – це був страшний і сильний біс. Господь вказує не тільки причину безсилля апостолів, але і те, як подолати його: «Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17, 21).
Господь докоряє за невірство не тільки своїх учеників, але і самого чоловіка, який просив про зцілення сина. Батько каже: «Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його» (Мф. 17, 16). Ісус же так вибудовує Свою відповідь, що водночас взиває до совісті батька, наче промовляючи: «А ти можеш це зробити? Ти вгодний в Бога це зробити? Ні, ти також належиш до роду невірного».
Це показові обставини. Однак щодня у нас трапляються малі невдачі, малі програші лукавому. Що є їх причиною? Що є причиною нашого безсилля? Причиною цього, дорогі брати і сестри, є гріх.
Гріх відддаляє нас від Бога. Ми стаємо заручниками диявольської сили, бо іншої влади над гріховною людиною не має, як влада самого біса і диявола. І тому стаємо безсилими у боротьбі з лукавим, бо біс не виганяє біса і неперемагають вони один одного. Гріх це є бісівська мораль, а вона – це обман, це духовні злидні.
З перших сторінок Біблії диявол починає свій обман. Він перетворюється на змію, щоби отруїти людську душу. Сатана був найбільшим і першим з-поміж ангелів, був першою зіркою, найсвітлішою. Його сяйво було образом і слідом сяйва Самого Бога. Господь і Його мораль є світло істинне, що просвічує все, що вказує нам дорогу до життя. А сатана, впавши у гріх, втрачає своє сяйво і стає Люцифером – поглиначем світла.
Диявол відбирає у нас світло і віддаляє нас від сяйва Божества. Наша відстань від Бога дорівнює нашим гріхам, бо ніщо інше не може стояти між нами і Творцем – лише гріх. Тому ми з вами, дорогі брати і сестри, приходячи до храму, повинні, окрім багатьох наших прохань, завжди пам’ятати про очищення, завжди прагнути омити і відбілити свої душі.
Гріх нас відводить від Бога і ми стаємо тим родом невірним, про який говорив нам сьогодні зі сторінок Євангелія Христос. Саме грішних людей Він мав на увазі і ми на жаль до них належимо і не маємо, чим виправдатись.
Шлях до Бога, до очищення лежить лише через Церкву. Велика біда і небезпека сьогодні виходить від шахраїв, які викликаються виганяти бісів, чинити різні ритуали, не маючи для цього ніякої влади. Таки люди накликають гнів Божий на себе і на тих, хто звертається до них. Запитати би тих людей: «А ви дружите з постом і молитвою? Як у вас із цим?» Адже це говорить Бог: «постом і молитвою». А в них, дорогі брати і сестри, із цим ніяк. Перед ними лежить Євангеліє, яке вони ніколи не розгортали, за спиною висять ікони із зображенням Христа, Якого вони ніколи не знали. Це суцільне лукавство, подібне до бісівського.
Тому ми, дорогі брати і сестри, повинні охоронятися від зла, берегти себе. Потрібно якнайчастіше приходити до сповіді, сповідати свої гріхи, щоб не уподібнитися тим людям, які нічим не могли допомогти страждаючому юнаку – їм було страшно дивитися на нього, але вони нічим не могли допомогти. У людині закладений цей рух на допомогу, але для того, щоби справді допомогти, треба мати на це силу. А джерело цієї сили нам сьогодні сповістив Христос.
Отже, дорогі брати і сестри, будемо молитися Богові, щоби Він посилав нам свою благодать і силу перш за все в собі усвідомити цей гріх, а потім позбутися його, очиститись і живими бути. Амінь!
(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 10-ту після П'ятидесятниці 1 вересня 2013 року Божого)