Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання показує нам приклад безмірної любові Христа Спасителя до людського роду.
Щойно ми чули уривок зі Святого Євангелія, в якому розповідається одразу про два чудесних зцілення, а точніше сказати – про зцілення і воскресіння з мертвих. Це чергові два епізоди Євангельської історії, які розповідають нам про діяння і благовістя Христа Спасителя Сина Божого.
Чи не викликає у нас співчуття хвора людина? Викликає! А ще більше на нас находить жаль, коли ми чуємо про те, що у вічність відходять зовсім молоді люди.
Дівчина, яку підняв із мертвих Господь, мала лише дванадцять років. Вона прожила всього дванадцять років і померла. А поруч із нею Євангеліє поставляє перед нами жінку, яка протягом тих таки дванадцяти років важко мучилась від свого недуга. І в першому, і в другому випадку Христос виявив Свою любов до людини.
В апостольському читанні ми чули слова святого апостола Павла: “Невже Христос є служитель грiха? Аж нiяк!» (Гал. 2, 17) і “якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем” (Гал. 2, 18). Таким чином апостол розмірковує про владу старозавітнього закону над людиною і про закон любові, дарований Христом. І водночас наголошує, що не може християнином володіти гріх, бо Христос не може перебувати там, де є гріх.
Отже гріх позбавляє нас присутності Божої, а звідси і всі наші нещастя. Таким чином в основі більшості неприємних речей, що відбуваються у нашому житті і які відбувалися у житті кровоточивої жінки, начальника синагоги Іаїра і його доньки лежить саме гріх.
Саме тому кажемо ми, що Христос прийшов на землю, щоби спасти і зцілити кожну людину перш за все від гріха.
Прекрасно у своїй проповіді на це Євангельське читання говорить святитель Димитрій, митрополит Ростовський. Він, згадуючи цих два моменти, каже: “Я не хотів би зосереджувати увагу ні на цій кровоточивій жінці, ні на цій дівчині, яку Господь підняв із мертвих. Я хотів би звернути увагу на Іаїра, який дуже довго йшов до Бога, йшов так довго, що вже прийшли повідомити, що не варто вже Господа турбувати, бо донька його померла”.
У нашому житті, дорогі брати і сестри, так є, що ми свою душу то приводимо до смерті і повної непридатності, то знову виводимо її із цього безнадійного стану, коли приходимо на покаяння. Але не завжди може бути у нас така можливість, можемо не встигнути ми покаятися, як не встиг привести Бога до свого дому начальник синагоги. І тоді буде велика біда. Тому потрібно боятись гріха.
Разом із цим дуже важливо всім нам і юним, і тим, хто знаходиться вже у старшому віці, розуміти, що покаяння у житті християнина має надто велике значення. А найперше значення має усвідомлення свого гріха.
Гріхи умертвляють нас. Христос же прийшов розрішити всі наші гріхи і врятувати нас з-під влади гріха і смерті. Це означає, що ми з вами повинні кожного разу, коли тільки є у нас така можливість і усвідомлення такої потреби, приходити до Христа у Таїнстві Покаяння.
Люди у молодому віці є дуже безтурботні. Часто вони себе відчувають такими, у яких ніколи не зникне подих життя і які ніколи не перейдуть межу земного життя і не опиняться у житті потойбічному.
Чого ж навчає нас Священне Писання? У Старому Завіті знаходимо повчання про те, що дні юності і молодості своєї потрібно присвячувати Богові. Молоді люди думають: “Ось стану старий, тоді й ходитиму до церкви і житиму праведно”. А тут зовсім інша ситуація, Господь наставляє нас саме в молодості стати на путь спасіння.
Дуже важливо молодій людині не схибити і почути слово Боже до неї. Бо все, що застане нас у старості, буде наслідком того, що робитимемо ми зараз. І тоді, якщо житимемо не з Богом в юності, Господь може і не дарувати нам щасливої старості.
Тоді буде великий розпач. Тоді людина роззиратиметься по сторонах, аналізуватиме, що нічого вона так і не придбала, що душа її геть порожня і не матиме ані розради, ані виправдання.
Все це є вільний вибір кожної людини і залежить лише від людини. Навіть ангел Господній, ангел-охоронець цієї людини нічого не зможе вдіяти, якщо вона обере путь догоджання собі і погибелі. Життя такої людини залишиться лише спалити, як солому, бо нічого буде представити перед очі Божі.
І повертаючись, дорогі брати і сестри, до зцілення кровоточивої жінки, ми можемо тільки поспівчувати її стражданням, а з іншого боку – порадіти, її зціленню і позбавленню від ганьби серед людей. Адже у тогочасному єврейському суспільстві, місця де з’являлась ця жінка, де вона сиділа, до чого вона торкалась – все це і вона сама вважались нечистим. Таким чином вона штучно була ізольована від спілкування зі світом і тяжко страждала через це.
Але Господь відчуває цей особливий дотик і відповідає на нього. Так само і на наші дотики відповідає Бог, коли прибігаємо ми до святих ікон, до мощів, до інших святих речей.
Господь приходить нам на допомогу, Він чує цей дотик, Він чує наші бажання, Він бачить їх і відповідає на них. Але коли відповідає? Коли віра у нас є сильна і непохитна. От тоді Христос відповідає на наші молитви, як відповів на дотик кровоточивої жінки, коли дивувалися Його питанню апостоли, як, будучи осміяним, підняв із мертвих дочку Іаїра.
Так Бог і нашу душу підніме, так і наше тіло і душу зцілить від усіякої нечистоти, якщо ми будемо кожний день, кожної години, і кожної хвилини звертатись до Вседержителя і Творця нашого із вірою. Амінь!