Перш за все, хотів би всіх вас привітати зі святою неділею! Радію, що на запрошення отця Федора сьогдні я прибув до вашого храму і помолився тут спільно з усіма вами, звершивши Божественну Літургію.
Зазначу, що відвідини вашої парафії початково готувалися до Різдва Божої Матері, але через певні обставини ми з настоятелем погодили перенести їх на цю неділю, 21 грудня. До того ж, як ви знаєте, завтра Свята Церква вшановує пам’ять праведної Анни, а той давній храм, що стояв близько трьох століть назад, був освячений саме на честь матері Пресвятої Богородиці. Тому мій візит у переддень звершення її пам’яті також має символічне значення.
Сьогодні ми з вами чули Євангельське читання про зцілення Господом Ісусом Христом десяти прокажених. Ці люди мали незвичайну для нас хворобу – проказу, яка притаманна була якраз для жарких місцевостей Близького Сходу. Вона ввжалася невиліковною і тому хворі люди ставали вигнанцями і були приречені на повільне вмирання в жахливих умовах. Власне, у Старому Завіті юдеям був даний припис про вигнання таких людей із суспільства з визначенням умов їхнього можливого повернення. Таке повернення могло відбутися лише після повного одужання, а для останнього потрібно було справжнє чудо.
І ось ці десять прокажених здалеку побачили Христа, Який наближався до них і почали гукати Його, просячи про допомогу. Чому вони просили Його про допомогу? Адже їм було добре відомо, що звичайна людина не може вилікувати їх. Очевидно, що в той момент на них найшло Божественне навіяння і вони відчули силу і велич Того, Кого бачили вдалі перед собою. Вони не насмілювалися підходити до Господа і, лише стоячи віддалік, просили зцілення. І Христос зробив це, зробив, звісно не як звичайна людина, а як Боголюдина.
І що ж далі? Десятеро зцілилися, але лише один повернувся до Христа, щоби подякувати, і, як сказано, це був самарянин (Лк. 17:16). Це яскравий приклад того, якими невдячними часто ми є нашим земним благодійникам, а особливо – Богові, Який повсякчас промишляє над нами.
Окрім цього, святі отці, тлумачачи цю Євангельську історію, говорять, що тілесну проказу тих чоловіків ми можемо порівняти з проказою духовною, на яку хворіє грішна людина. Як прокажені ставали вигнанцями суспільства, так людина через гріх сама віддаляє себе від Бога, і як ніхто не міг їм допомогти, так і наш гріх ніхто з людей не може очистити, а лише Один Господь зціляє нашу душу в Таїнстві Покаяння.
Прокажені не сміли наближатися до чистої, тобто здорової людини. А ми з прокаженими душами маємо сміливість наближатися до Бога. Будучи грішниками, приймаємо в себе Христа через Його Найсвятіші Тіло і Кров. Для того, щоби достойно прийняти Господа, ми повинні належно готуватися до цього і очистити душі свої в Таїнстві Покаяння. Ми ж дуже часто не готуємося належно до Святого Причастя. Так буває не лише з людьми, що зрідка беруть участь у богослужіннях, але й із людьми воцерковленими, які щонеділі і кожного свята бувають у храмі. Усе це відбувається через те, що ми схильні втрачати духовну пильність. Отож треба з великою уважністю слідкувати за собою, щоби бути достойними наблизитися до Христа.
Звісно, дорогі брати і сестри, багато що залежить від того, в якому суспільстві ми виховуємося, в якій сім’ї, який приклад бачимо перед собою – бо це ми й будемо наслідувати і так і будемо провадити своє життя. Церква ж допомагає нам іти праведним шляхом через настанови та через подання правильних прикладів із життя святих. Та проте, зрештою, вибір ми робимо самостійно і за будь яких обставин ми маємо змогу обрати добро, обрати Христа. А Господь же у Свою чергу завжди промовляє до нас: не бійся, тільки віруй (Лк. 8:50). І вірмо, що як тим прокаженим, які вже не мали на що сподіватися, подав Господь зцілення, так і на нас, якщо бажатимемо і приходитимемо до Нього зі щирим серцем, явить Своє велике милосердя.
Віра, надія, любов і милосердя – це ті головні чесноти, які допомагають нам твердо стояти на дорозі духовного життя і переживати, як добрі часи, так і часи випробувань. З одного боку ми з вами зараз переживаємо непростий час, але з іншого – сьогодні, як можливо вже ніколи в житті не матимемо, ми маємо можливість засвідчити на ділі свою християнську віру, свою любов до ближнього, до свого народу, до нашої України; ми маємо змогу творити діла милосердя, на ділі виявляти співстраждання, допомагаючи знедоленим людям і нашому хороброму війську, і цим заслужити собі Царство Небесне.
Зараз є такий час, коли Господь усе виявляє, показує справжню сутність багатьох людей. Бачимо, як викрив перед нами злодіїв, корупціонерів, зрадників, і водночас явив справжніх героїв, хоробрих патріотів, що виступили на захист України. Ви, переконаний, погодитеся зі мною, що сьогодні далеко не всі здатні піти на передову, на Донбас і захищати там всю Україну. Але й не всі покликані до цього. Господь же показує славу одних і нікчемність інших, героїзм одних і слабодухість інших.
У Старому Завіті прочитуємо: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2 Пар. 20: 15, 17). Тому стіймо з вірою! Наша молитва за Батьківщину і за наше військо – це також стояння за Україну. Молімося вдома, в храмі, творімо діла милосердя і побачимо, неодмінно побачимо, що Бог переможе за нас. І так буде, бо Господь Бог є переможцем зла, переможцем темряви і неправди.
І ця війна закінчиться так, як закінчилася Друга Світова війна в Берліні. Адже керманичі нацистської Німеччини гадали, мабуть, що можуть весь світ покласти собі до ніг, підкорити всіх і над усіма пануватиме їхня ідеологія. Але все розвалилося в одну мить. Будь-які ідеології – це ілюзії, вони нетривкі, бо в них немає Христа, а є лише людські мудрування і жадоба грошей і влади. І навіть наймогутніші і найвеличніші імперії і царства, засновані на всіляких ідеологіях, падали і не залишалося від них і сліду. Так само й ідеологія “Русского мира”: хай як творці і носії її не взивають до імені Божого, але нічого спільного з Христом вона не має, а тому не має і майбутнього. Звичайно, не бажаємо ми нашому сусідові зла, але закономірність історії людства є такою, що зло поїдає само себе. Бо не можемо ми забувати, що як би високо не підносилася людина, але найвище, над усім, все одно, стоїть Бог, Який промишляє над усім світом, над усіма народами і над кожною людиною зокрема.
Перше, ніж десятеро цих прокажених побачили Христа, дорогі брати і сестри, Христос їх побачив. Він невипадково проходив саме в той час тими краями, але йшов, знаючи, що там люди страждають і потребують допомоги. Але не забуваймо і те, що один тільки прийшов подякувати, щоб і нам самим не уподібнитися до дев’яти невдячних. Бо часто так є, що живучи в добробуті, забуваємо дякувати Богові. І ось зараз ми проливаємо багато сліз в горі, в каятті, але коли прийде мир, не забудьмо прославити милосердного Бога!
Нехай же Господь явить Свою велику милість і дарує державі нашій такий бажаний мир, а душам нашим вічну радість у Царстві Своєму! Амінь.