Дорогі брати і сестри! У сьогоднішню, четверту, неділю Великого посту ми згадуємо преподобного Іоана Ліствічника, святкуючи пам’ять цього великого мужа, подвижника Церкви, який жив півтори тисячі років тому.
Ось щойно ми з вами чули Євангеліє від євангеліста Марка, в якому розповідалося про те, як Ісус зцілив біснуватого юнака.
Напевно кожний з вас звернув увагу на те, що сказав Ісус своїм ученикам: “Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту” (Мк. 9, 29). Але, виокремлюючи так ці слова Спасителя, я хотів би водночас звернути вашу увагу й на інше – на настирливість батька, який привів цього юнака до Ісуса.
Що бачимо особливого на його прикладі? Бачимо віру і силу цієї віри! Що ж це означає для нас? Це означає, що коли ми з вами будемо мати віру, то зможемо тоді допомогти тим хто страждає не тільки від нападів бісів, а й узагалі веде гріховний спосіб життя, хто постійно падає в якісь гріхи. Визволити таких людей може наша віра, може, але вона повинна бути щирою, істинною і дієвою і ми повинні самі бажати цього.
І ось тут доречно поговорити про нашу з вами долю, про долю християн двадцять першого століття.
Зараз суспільство ділиться на тих, які вірують у Бога, і які відверто заявляють, що в Бога вони не вірять. Коли ми говоримо про християнина то повинні розуміти, що це така людина, яка живе за Божими заповідями, за законом любові і яка, що дуже важливо, живе церковним літургійним життям, тобто має потребу не тільки в неділю, але й кожного дня приходити у храм.
Християни ж, які до храму не вчащають, які не мають і не відчувають жодної потреби у Церкві, фактично християнами не є. У сьогоденному суспільстві є нехристияни і християни, але християн, які хай навіть колись і прийняли Таїнство Хрещення, але забули, що вони є християнами, можна віднести, скоріш, до першої групи, вони є нехристиянами, бо не живуть за законами християнського життя, вони керуються, можливо, якимись нормами суспільної моралі абощо, але не законом Христовим.
Отже, віра наша не може бути мертвою. Усі ми для чогось покликані Богом: недостатньо тільки відродитися у купелі Святого Хрещення, але й потрібно утвердити життя своє у законі Христовому через відповідні вчинки.
Звичайно, дорогі брати і сестри, коли ми сьогодні перебуваємо вже на позначці четвертої неділі Великого Посту, то вже, мабуть, зрозуміли, що той подвиг, який взяли на себе на початку посту, потребує нашої ретельної уваги, пильності до самих себе.
Тут Церква приходить нам на поміч і закликає сьогодні згадати преподобного Іоана Ліствичника.
Багато хто може сказати: “Гаразд, ми пам’ятатимемо, що сьогодні день такого великого подвижника!”
Але не це важливо! Церква визначає особливо згадувати Іоана Ліствичника у час Святої Чотиридесятниці не через те, що він був таким праведним і святим, але, найперше, через те, що цей святий у своєму житті набув досконалості у тому подвигу посту і молитви, про який нам казав сьогодні Христос.
Ми знаємо безліч подвижників, які жили у монастирях, у печерах, провадили відлюдницьке життя, багатьо із них ми не знаємо на ім’я, але про всіх них сказано нам святим апостолом: “Тi, яких увесь свiт не був достойний” (Євр. 11, 38).
Але преподобний Іоан Ліствічник виокремив себе з цього великого переліку святих подвижників, зокрема, своєю працею – книгою, що має назву “Ліствиця”.
Церковнослов’янська назва цієї книги, яка мабуть не має влучного аналога у сучасній мові, напряму відображає зміст її: у книзі цій порівнюється боротьба кожної людини з гріхами зі сходженням сходинками догори. Кожний християнин повинен постійно йти вгору, підкорювати все нові духовні висоти.
Пам’ятаєте, як наприкінці життя свого вигукнув святитель Григорій Палама: “У горні! У горні! До світла!”? Тому, якщо нам кажуть ходити, чи праворуч чи ліворуч, якщо вас запитають, куди ви хочете йти і запропонують вибір, у духовному сенсі ви повинні обрати сходження догори, обрати цей горній духовний вектор, бо піти праворуч чи ліворуч, означатиме залишитись на тому ж рівні. Покликанням же кожного із нас, кожного християнина є духовне сходження.
У цій “Ліствіці” є тридцять три глави, які відповідають духовним сходинками. Преподобний Іоан Ліствичник пояснює нам, що ми повинні набувати поступово одну чесноту за іншою, долаючи водночас протилежні їм пристрасті і гріхи, і таким чином поступово просуватися догори, до спасіння.
Ви, звісно, можете мені заперечити: яку науку може дати нам преподобний муж, який жив півтори тисячі років тому? Він подвизався у печері, звідси й, напевно, його думки, викладені у цій книзі, але ж ми не в печерах живемо, навіть не часто буваємо у якихось відлюдних місцях. Які настанови ми можемо отримати від преподобного Іоана Ліствічника, що були б дієвими у сьогоденні?
Але це оманливі думки, цю книгу кожному християнину потрібно знайти і прочитати. Великий Гоголь “Ліствицю” тримав на робочому столі, час від часу гортав її, перечитував. Повірте, все сказане преподобним Іоаном, актуальне для нас, бо цей святий писав не про земне, а про духовне, а духовне не зазнає змін із часом, як це властиве для всього матеріального. Субстратом, до якого звертає дію, святий Іоан є людська душа – її чесноти і пристрасті. А вони і тоді, і сьогодні одні й ті ж, можливо лиш незначно змінені у своєму прояві.
Навіть психологи, яким здається, що вони все знають про людину, дуже часто посилаються на цю книгу. Чому? Тому що, людина яка побувала на самоті, яка зійшла на Синайську гору, яка проводила там усамітнене життя у спілкуванні з Богом, таки могла досконало пізнати людину, людську природу і сустність, не через вивчення багатьох, а через самозаглиблення, і подати науку про лікування хвороб душі.
Тому кожний християнин потребує читання цієї книги і особливо у наш час, коли ми себе почуваємо досить неспокійними. Я навіть не хочу говорити про ту ситуацію, в якій ми сьогодні із вами живемо, бо й до того всього, що відбулося в Україні протягом останнього часу, людина постійно перебувала і перебуває у боротьбі, часто втрачає орієнтир у житті, втрачає розуміння, як правильно жити і, особливо, як жити з Богом.
Так ось у цій книзі написано дуже простими словами, як можна перемогти зло, як можна перемогти гріх у собі, як здобути душевне очищення і духовне прозріння.
Це, до всього іншого, дозволить нам не дуже дивуватися тому, що коїться з людьми довкола нас, з тими, які заявляють про те, що вони християни, які у своїх маєтках зберігали навіть освячену воду і святі мощі, які зберігали записники з номерами телефонів тих, хто може вигнати біса, а самі були, таке враження, наче втіленням зла. У чому причина? У тому, що віри не мали і не тільки тієї отцівської і тієї батьківської, про яку чули ми сьогодні в Євангелії, а й взагалі ніякої! Вони мали тільки зовнішні атрибути! Ось, запитати б: навіщо мощі в хаті, коли їхнє місце у храмі? Очевидно, що віра таких людей більше нагадує язичництво.
Ось і у “Ліствіці” преподобного Іоана ви знайдете вказівку на те, якою повинна бути наша віра.
Пам’ятаєте, як у Псалтирі сказано, що Господь чинить “з чистим – за чистотою його, а з лукавим – за лукавством його” (Пс. 17, 27). Тож можна сказати, що преподобного Іоана Ліствічника нам потрібно знати і читати, щоби навчитися від нього тієї чистоти, за якою потім віддасть нам Бог.
Отож ми, дорогі брати і сестри, звершуючи пам’ять цього мужа, монаха, будемо старатися у своєму житті прочитати цю книгу, перечитувати її і виконувати заповіти і настанови святого Іоана Ліствичника.
Я хочу, щоб ви це робили, і пам’ятаю, як минулого року казав вам: знайдіть цю невелику книгу, прочитайте її, хоча б у дні Великого Посту, і вам багато що стане зрозуміло, багато що відкриється по-новому і, зокрема, можливо і з того, як нам потрібно провадити цей Великий Піст.
Нехай же слова Господа нашого Ісуса Христа про рід лукавий, який виганяється і перемагається молитвою і постом, будуть звершеними на нас. Нехай Всемилостивий Господь навчить і сподобить нас справжнього подвигу і справжньої молитви, і тоді ми переможемо і гріх, і бісів ще в цьому житті. Амінь!