Перш за все хочу привітати вас усіх зі святом Стрітення Господнього – святом, яке фактично завершує різдвяний цикл свят, які ми святкували колись у давній Церкві разом, адже свята Різдва, Богоявлення і Стрітення були в один день. Ні апостольські мужі, ні святі отці не розділяли цих свят, цих євангельських подій окремо. Але Церква напевно так постановила, що буде краще, якщо ці свята будуть святкуватися окремо.
На 40-роковий день після Різдва Христового, як уже ви чули, Богонемовля Ісуса принесли батьки до Єрусалимського храму. І тут відбулася незвичайна зустріч людини з Богом.
Коли ми називаємо це свято Стрітенням Господнім, то ця назва є давньослов’янська. З давньослов’янської слово "стрітення" означає зустріч. Зустріч з ким? З Богом! І хоча це свято обросло в нашому календарі різними звичаями і традиціями, але все одно християни, ті, які ходять до храму, розуміють, що це є свято зустрічі людини з Богом, але аж ніяк не зими з весною, чи, наприклад, пов’язане там ще з іншими будь-якими прикметами. Коли в дитинстві, я пам’ятаю, дуже поширеними серед селян були ці прикмети. І можливо, в цьому не було нічого поганого, тому що вірити в прикмети у той час супроти того всього порядку і того табу, яке було накладено на будь-які релігійні свята, і в тому числі на Стрітення Господнє, це означало бути не таким як всі, це означало бути самим собою, не радянською людиною. Як правило, дуже часто це свято припадало на сиропусний тиждень, і тому всупереч та влада придумала таке свято як "проводи зими". В це свято збирались люди, відбувалися гуляння, всілякі ігри збирались люди, ігри, і зрозуміло, що все супроводжувалось пиятикою та різноманітними яствами. Ми всі добре пам’ятаємо як ці свята відбувалися. Так само і цього року, свято Стрітення Господнього випало на сиропусний тиждень – останній тиждень перед початком святого і великого посту.
Але ж хочеться заглибитись у сутність свята, зрозуміти зміст цієї євангельської події. Звичайно, що кожний із нас перед собою уявляє картину, коли на руки бере немовля старець Симеон і промовляє слова, які ми кожного разу повторюємо за вечірнім богослужінням: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром» (Лк. 2, 29). Ця картина є дуже зворушлива, тому що насправді зустрічається у Стрітенні Господньому початок життя – немовля і кінець життя - старець.
І у нашому житті буває так, дорогі брати і сестри, що ми постійно зустрічаємось або розлучаємось. Буває так, що когось проводжаємо з надією на те, що ми колись зустрінемось і кажемо навіть: «До зустрічі». І буває велика радість від того, коли ми в житті зустрічаємо рідних для нас людей: коли батьки зустрічають синів і дочок, і навпаки, коли діти зустрічають своїх батьків. Вони живуть великою надією, що ця зустріч неодмінно відбудеться. Буває так, що люди від’їжджають у дуже далеку країну чи далеку дорогу і чекають цієї зустрічі майже все своє життя.
Уявіть собі, що праведний Симеон все своє життя – до похилого віку, очікував бажаного Месію. Адже за переданням він прожив до триста років, і чекав стільки років на зустріч з Богонемовлям Ісусом. В нашій уяві це є неможливим, але у Бога все є можливим. Навіть, коли у праведного Симеона сумнів був, як він може не тільки зустрітись з Богом, а навіть носити це святе Немовля на своїх руках. А посіяним він був від такого моменту, коли будучи тлумачем Священного Писання, він дійшов до слів пророка Ісайї: "Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл" (Іс. 7; 14). "Як це Діва зачне і Сина породить?", - засумнівався старець. І ось було видіння праведному Симеону про те, що він не помре, доки не побачить Сина Еммануїла. Доки все це не збудеться. І ось ця зустріч відбулася.
Головне у нашому житті, що ми очікуємо зустрічі з Богом – очікуємо її в земному житті. Ця зустріч постійно відбувається у Святих Таїнствах Тіла і Крові Господніх, але ми чекаємо головної зустрічі, коли так само, за словами праведного Симеона, зустрінемось з Богом. Саме тому це свято Стрітення Господнє називають ще святом радості. І насправді, в цьому святі є дійсно велика тайна, коли людина – людина похилого віку, старша людина, людина Старого Завіту зустрічається з Богонемовляв Ісусом, коли Сам Бог приходить на зустріч до храму з людиною – з праведним Симеоном. Коли тут зустрічається Старий Завіт з Новим Завітом.
Чомусь так завжди випадає, що це свято ми пам’ятаємо тільки тому, що освячуємо в цей день свічки. Якби не було цього чину, то, напевно, нас би менше стояло в цьому храмі. Бо свято це у більшості випадків припадає на будній день, і тому нас би менше стояло в цьому храмі. Але насправді, це є велике свято, і було б великим гріхом і опущенням, якби ми про цей день зустрічі людини з Богом, і Бога з людиною, забували. Подивіться, як все влаштовано. Я ще раз повернуся до значення цього свята. Ми приходили до вертепу, вклонялися Немовляті Ісусу, розуміли, що Він народився в убогому вертепі і молилися. Приходили за водою, коли знали про те, як сказав Бог Отець про Свого Сина, який прийшов на Йордан хреститися: «Ти Син Мій улюблений, у Тобі Моє благовоління» (Лк. 3, 22). І ось знову Господь приходить до храму до людини і його батьки приносять на руках для зустрічі. Оця постійна зустріч у пришесті Христовому – у зустрічі людини з Богом є дуже важливим чинником для нашого спасіння.
Якщо ми це свято будемо вшановувати не тільки за тими звичаями і традиціями, які в нас існують, не тільки із-за причини освячення свічок, запаливши які, ми віримо, що Господь охороняє нас від усякого зла, від всякого недоброго нашестя, від всякої пожежі, вогню, меча, нападу чужинців, моровиці; але якщо ми будемо з вірою до цього відноситись, якщо ми будемо розуміти, що ця свічка в руках є символом зустрічі з Богом, то це ще буде більш зрозумілішим для кожного з нас.
Тому, дорогі брати і сестри, вітаючи вас зі святом Стрітення Господнього, я бажаю, щоби ця свічка у наших руках яскраво сяяла, подібно тому, як повинна сяяти наша душа, яка вступає на подвиг Великого Посту, за яким Воскресіння Господнє і радість велика. Амінь.