Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в день свята Успіння Пресвятої Владчиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Я хотів би перш за все вас щиро привітати із великим дванадесятим святом - Успіням Божої Матері!

Чому ми Успіння Божої Матері - кінець земного життя Богородиці, - називаємо святом? Адже навіть саме зображення на іконі чи, тим більше, Свята Плащаниця Божої Матері нагадують нам нібито лише про смерть. І справді, якби ми після слів “Пресвята Богородиця померла” поставили крапку, ми б напевно ніколи цей день не називали б і не вважали би святом. Бо ж коли мова йде про дати смерті святих, ми говоримо, що творимо їхню пам’ять; так само ми не кажемо, що святкуємо роковини смерті наших родичів і близьких людей. Та ми не ставимо крапки після слів “Пресвята Богородиця померла”, бо знаємо, що тіло Її було славно забрано на небеса. Вона заснула смертним сном, а коли святі апостоли прийшли на третій день до Її гробу, тіла там не знайшли: Її гріб став так само пустим, як і гріб Христа Спасителя, Її Сина. Але ми, водночас, не кажемо, що Пресвята Богородиця воскресла, але кажемо, що Її душу з пречистим тілом Христос взяв на небеса, бо захотів царювати з Тією, Яка дала Життя світові. І хіба ми моглиби якось по-іншому уявити відхід з цього світу Божої Матері?!

Церковне передання нам каже, що Вона прожила в домі Іоана Богослова в Єрусалимі двадцять чотири роки після Вознесіння Христового. І якщо ми співставимо всі відомі нам дати Її земного життя, то можемо сказати, що Божа Матір прожила на землі сімдесят два роки.

Чому ж ми так світло і радісно відзначаємо це свято? Чому воно на нас, християн, не наводить смутку? Зверніть увагу на слова, які ми співаємо в головному піснеспіві цього дня: і від смерті спасаєш душі наші. Тобто Богородиця спасає наші душі від смерті! І коли ми дивимося на Її пречисте тіло, яке лежить у гробі, то, мабуть, задумуємося над тим, що земне наше життя - це одна коротка мить. Ми любимо коли в нашому житті всього є вдосталь і радіємо цьому, і кажемо: в нас багато овочів заготовлено, надбали ми багато, володіємо тим і тим, можемо проіснувати! А ось духовною радістю ми не радіємо. Чуємо про порожній гріб Божої Матері, але чи радіємо цьому?

Як же ми можемо уявити собі, щоби гріб був пустий, окрім того хіба, що його можуть злодії пограбувати, обезчестити людські останки, викинути їх і тоді він буде пустим? Так міркує наш розум, але дух наш бадьориться, коли чує про пустий гріб Ісуса Христа, в якому не знайшли Його тіла, бо Він Воскрес із мертвих, і гріб цей ми називаємо життєдайним. І так само повинні радіти, коли мисленно приходимо в Єрусалимі до гробу Божої Матері, тому що не знаходимо Її тілом на землі. Ось Богородиця, дверима Якої ввійшов на землю Христос Бог, Сином Своїм виводиться на небеса. Глибокою є ця тайна, але для нас вона повинна бути зрозумілою як факт: Богородиця нас не залишила! Вона залишила лишень плачевну земну пустелю, відійшла у вічність від цієї юдолі плачу, але з нами Вона перебуває вічно і на небі царствує разом із Ісусом Христом. А інакше і не могло би бути!

І тому ми сьогодні радісно святкуємо це свято. Найбільше його шанують ченці, монахи. Чому шанують? Тому що за своїм змістом воно найбільше близьке тим, хто чекає понад усе чекає вічності, зустрічі з Христом, хто щоденними духовними подвигами готує себе тут, у цьому земному житті, до вічності. Я не бачив особливого пояснення, принаймі не зустрічав у книгах, чому це свято так шанувалося на початках нашої української церковної історії, на зорі християнства на наших теренах після Хрещення Київської Русі-України; чому перший храм у Києві був присвячений Успіню Божої Матері; чому наші лаври присвячені цьому святу; чому кожний князь у великому граді Русі-України будував храм на честь Успіня Божої Матері… Можливо тоді філософія життя в людей була більш духовною, більш з’єднаною з небесами, більше сповненою думками про небо, ніж це є сьогодні. І лишень подивовує нас те, що так багато храмів наші князі в Україні споруджували на честь цього великого свята - Успіння Божої Матері.

Ми не повинні допускати в собі жодних гріховних думок, розмірковуючи про подію Успіння Пресвятої Богородиці. І недаремно в піснепівах свята є такі слова: огради моя помишленія, Христе мій, ібо Стіну міра воспіти дерзаю, Чистую Матір Твою. І по-іншому не може бути, коли мисленно споглядаємо Пречисту Богоматір, Яка возсідає поруч Христа на небесах і водночас не залишає після Свого Успіння весь християнський люд.

До Богородиці, до Її смертного одра прийшли апостоли для того, щоби провести в останню путь Матір Життя. До нашого смертного одра не прийде архангел Гавриїл, не прийдуть святі апостоли, а прийде Пречиста Богоматір. Недаремно канон на відхід душі від тіла звернений саме до Божої Матері. Коли ж вам доведеться бути присутніми на страшному таїнстві смерті близьких, коли закличите священика, уважно вслухайтеся в слова, не ридайте від безвихідності, а вслухайтеся в слова цього канону, який звернений до Божої Матері. І в своїх молитвах завжди просіть, щоби Божа Матір в останні хвилини земного життя нас не покинула. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в день свята Успіння Пресвятої Владчиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, 28 серпня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings