Перш за все я хотів би вас привітати із цим прекрасним недільним днем, неділею 13-ою після Святої П’ятидесятниці, і, водночас, останньою неділею літа 2015 року.
Свята Церква продовжує святкувати Успіня Божої Матері. Святий апостол Петро сказав колись до Ісуса Христа такі слова: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного (Ін. 6:68). Сьогодні ж ми чули притчу про злих виноградарів, розказану Христом своїм послідовникам. Дуже часто Господь вміщав ці слова життя вічного у притчі, говорив до своїх учеників і простих слухачів притчами, щоби в образах їхнього звичного життя їм легше було пізнати глибокі істини і таємниці Царства Божого.
Ця, як і всі інші притчі Господні, має неабияке значення та актуальність як для тих, хто вживу чув Христа, так і для нас, християн XXI століття. Ось коли я зайшов до цієї затишної церкви, в якій ви молитеся вже три роки, звернув увагу на іконостас, який з кожним роком усе більше прикрашається іконами - він прикрашений також штучним виноградом, виноградною лозою. Дуже багато на сторінках Священного Писаня ми зустрічаємо згадок про цей плід. З точки зору Священного Писання ми взагалі можемо назвати виноград святою рослиною. Адже пам’ятаємо, як на Тайній Вечері, коли Іуда покинув зібрання, Господь сказав такі слова: Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій - виноградар (Ін. 15:1). І є навіть таке дуже гарне старовинне іконографічне зображення “Христос - Виноградна Лоза”, на якому Ісус Христос стоїть своїми ногами на точилі і з Його ребер витікає кров, і обов’язково на цій іконі є зображення виноградної лози.
Не можна тут з болем не згадати безумства тих, хто вже на заході наддержави Радянського Союзу вирубували виноградиники Криму, таким варварським способом борючись начебто з пияцтвом. Вони не лише наносили шкоду для промисловості, для виноробства українського, яким ми пишалися, але й нищили це, як я казав, по суті святе дерево, яке має таке велике символічне і практичне значення для православних християн. Адже і Святе Писання говорить, що і вино веселить серце людини (Пс. 103:15), хоча, звісно, надмірно впиватися ним є гріхом. Також і причащаємося ми Тіла і Крові Господніх, на які перетворюються видом і хліб. І устав Церкви чітко говорить, що для Таїнства Євхаристії повинно використовуватися лише червоне виноградне вино. Таким чином бачимо, що навіть кожна рослина, яка згадується у Священному Писані має дуже глибоке символічне значення.
Тепер я хотів би вашу увагу безпосередньо звернути на сьогоднішню притчу. Як ви знаєте наймані працівники винограднику вбили слуг господаря - і перших, і других, і навіть наслідника, сина господаря, вбили. Про що ця притча нам розповідає? Вона має безпосереднє відношення до нашої новозавітньої історії, бо під цим сином, під цим спадкоємцем, наслідником, ми розуміємо Самого Господа Ісуса Христа. Виноградник же - це Церква Божа, а його нечетиві працівники - первосвященики, книжники і всі ті, хто в різні часи стояв на чолі богомобраного народу і хто не розумів ні віри істинної, ні Божої волі: побивав камінням пророків, не слухався патріархів, і врещті-решт, коли Бог послав Свого Сина Єдинородного, перш за все, як сказано, до овець загиблих дому Ізраїлевого (пор. Мф. 10:6), вони і Його не пізнали і не прийняли. Ця притча - і викриття, і застерження, і пророцтво Господа про Самого Себе - Він дав зрозуміти своїм послідовникам, як вчинять із Ним засліплені вожді народу. Але саме завдяки цій Святій Жертві, до віку, поки буде існувати земля, ми причащатимемося Його Тіла і Крові на життя вічне і на омиття наших численних гріхів.
Усі ми є богоносцями, принаймні, маємо ними бути, бо покликані в своєму серці будувати храм Божий, вирощувати небесний виноградник. Більшість із вас напевно чула про святого Ігнатія Богоносця. Це святий муж ранньої апостольської Церкви. І святе передання розповідає, що Ігнатія Богоносця ще зовсім маленьким батьки принесли до Христа Спасителя, і це саме його Господь узяв на руки і промовив: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже (Мк. 10:14). Спаситель тримав Його на руках, через що Ігнатія й було названо Богоносцем. Коли ж цього святого вели на страту (його мали розтерати дикі звіри), він безперестанку повторював ім’я Христове. Здивованим насмішкуватим вартовим він пояснив: маю в серці своєму ім’я Ісуса Христа написане, бо устами Того сповідую, Кого в серці завжди ношу. Він був розтерзаний звірами, але за поромислом Божим серед останків збереглося неушкодженим його серце. Тоді з цікавості його мучителі розрізали серце навпіл і на свій подив побачили там напис золотим літерами “Ісус Христос”. Ось цей житійний епізод з життя Ігнатія Богоносця найяскравіше показує нам, що ми повинні бути боносцями, ми здатні в собі побудувати Царство Боже.
Ось коли ми приходимо до храму Божого, то хочемо, щоби в ньому було все гарно впорядковане. Так, я думаю, ви, приходячи до цього храму Божого, бачите, скільки тут прекрасних ікон, як тут все гарно влаштовано, і зауважуєте, як насправді в невеличкому храмі можна зробити молитовний затишок. Так само і в серцях своїх ми повинні влаштовувати цей молитовний затишок, вибудовувати храми Божі, щоби Бог постійно перебував із нами, а не так, як одна безумниця написала, що вона начебто і з Богом, але Він для неї десь на задньому плані. Я думаю, що ніхто в саду своєму не посіє кропиву, бурян і не скаже: ось це все я буду вирощувати, підливати, доглядати і з цього матиму достаток. Ніхто ж до такого безумства не дійде! А коли ми матимемо цей невеликий наділ землі, обов’язково посадимо там якісь фруктові дерева, з яких зможемо зібрати справді гарний врожай. Так і в душах наших повинні проростати лише Христові слова життя вічного.
Отже, дорогі брати і сестри, нам належить, читаючи Священне Писання, щоразу розмірковувати над його, нехай і добре відомими нам, словами, над притчами і повчаннями Христовими, щоби істинно розуміти, чого бажає від нас Господь.
Нехай Боже благословення перебуває над усіма вами, над вашою парафію, над вашими родинами! Я просив би вас частіше приходити до храму: нас кличе до храму не лише недільний обов’язок, але й найперше ті обставини, які склалися в нашій Україні, коли ми переживаємо великі випробування. Ми повинні частіше приходити до Бога, звертатися з молитвою до Пречистої Його Матері, Яка в Своєму Успіні нас не залишила і надалі простягає Свій чесний омофор над нашою землею. Отож, не забувайте дороги до храму! І нехай ця дорога буде вквітчана гарними квітами, а поверх цих квітів росте прекрасний виноград - плоди вашої щирої віри і молитви. Пам’ятаєте, як в Максима Тадейовича Рильського: троянди й виноград, красиве і корисне. Амінь!