Всечесні отці, дорогі во Христі брати і сестри, щойно ми з вами прослухали уривок із Євангелія про зцілення скорченої жінки. І хотілося б сьогодні з вами поро змірковувати над тим, чи Христос, зціляючи багатьох, мав просту людську силу, чи мав Він силу Божественну. У світі написано багато книжок «такого» сумнівного змісту, в яких розповідається про те, що Христос володів методами давньої медицини; Він вдавався до того, що покладав руки, Господь призивав духа, на відстані зціляв. Я думаю, що ви не зустрічали і не перечитували таких книжок, хоча насправді вони існують.
Я хотів би наголосити, що Христос прийшов у цей світ не для того, щоби тільки зціляти, виганяти бісів, творити Своє слово, тобто проповідувати, а Господь прийшов визволити кожну людину від гріха в смерті; бути добровільно розіп’ятим на хресті, померти і воскреснути. Кінець Євангелія чотирьох євангелістів – є мета пришестя Христа на землю. Все, що Він робив під час Своєї земної проповіді, а ми знаємо, що Він зціляв, виганяв бісів, не для слави, бо часто після таких діянь, Він просив тих, кого зцілив, щоби вони нікому не розповідали, Він покидав зібрання людей, де це сталося, тобто Він уникав слави земної. В кінці сьогоднішнього Євангелія ми чуємо, що люди, які були присутні у синагозі, раділи, тому що Господь зцілив «цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік» (Лк. 13, 16). Коли вони побачили її прямою, і що вона прославляє Бога, то раділи цьому.
Ось я хотів би звернути вашу увагу на те, чи вміємо ми радіти, не веселитися, як це часто буває, а радіти, радістю духовно наповнюватися. Коли ми читаємо духовні тексти, то там постійно розповідається, що люди радіють пам’яті такого святого, такому святу, в Акафістах постійно вживається «Радуйся…». І тому, чи вміємо ми радіти? Ось прочитавши це Євангеліє про скорчену жінку, чи пораділи ми в своєму серці? Запитання дуже риторичне, тому що воно стосується духовного стану кожного із нас. Якщо цей уривок прийшов мимо нашого серця, мимо нашого розуму, то це означає, що ми не зрозуміли в чому суть оцього зцілення Євангельської скорченої жінки. Таких діянь у Христа Спасителя є чимало, але чи ми своїм розумом, своєю душею проникає духовно у зміст цих Євангельських текстів. Чи ми, можливо, просто хочемо їх розуміти так, як розуміє сьогоднішній світ науки, який пояснює всі ці речі.
Коли ми будемо читати тлумачення святих отців, то звернемо увагу, що вони не надають цьому якогось особливого значення; вони навіть заперечують такі вирази, які треба розуміти буквально, що вона «мала духа немочі». І хоча Христос каже, що її зв’язав сатана, а Він її визволив, то це не означає, що вона у буквальному значенні мала цього духа злоби, який її нагнув до землі. Ось тут хотілося якраз, щоби ми сприймали це не у алегоричних значеннях, а так як воно є. очевидно, що вона мала звичайну хворобу сколіоз. Ми бачимо зараз також багато людей, особливо у похилому віці, зігнутими. Можливо, вони також хотіли б прямо ходити, але неміч, старість змушує їх ходити у такому стані. Особливо таке явище можемо побачити в селах. Я це вам розповідаю, щоби ви могли правильно розуміти ці Євангельські тексти.
Цей уривок направлений на те, щоби показати, що добру справу, яку створив Господь, можна робити і в суботній, а в нашому випадку і в недільний день. Начальник синагоги відреагував на це дуже грубо, підступно, лицемірно, коли сказав: «є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13, 14). Господь відповів йому: «чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати?» (Лк. 13, 15) Якщо розмірковувати про цю частину Євангельського тексту, то треба сказати, що це не означає, що неділю християнину шанувати не потрібно. Шанувати потрібно, і до храму ми приходимо, щоби не тільки помолитися, але й вшанувати цей недільний день. Але якщо після богослужіння ви підете відкидувати сніг біля хати, чи біля будинку, це не означає, що ви щось погане зробили, а якщо ви зробите ще добре діло: потрудитесь на благо милосердя, взагалі комусь добре зробите, то це не зарахує Господь вам у гріх. Можливо, тоді у нас з’явиться духовна радість – така, яку мали ці люди.
Господь не мав ніяких медичних навиків, Він просто був Богом і мав силу. Навіть, якщо ця жінка мала скорченого духа, який гнобив її до землі, то він мав силу вигнати його, не дивлячись на те, що це була субота. Зробив, поклавши руки, і так він робив з усіма. Він нічого не вимагав від тих, кого зціляв, а просто запитував чи мають вони віру. Коли на наших очах так багато людей занепадають у хворобах, знайте, що мало віри для того, щоби зцілитися. Ви знаєте, що інколи хвороба поводить себе з людиною дуже дивно. Одна людина може зцілитися на другий день, хоча на ній можуть поставити вже хреста. А інша людина лежить, і хвороба в ній прогресує також до певного часу, і видужує не тільки за допомогою одних ліків, а тому що звертається до Бога, молиться і навіть лікарі кажуть: «тільки Бог може звершити чудо». Господь робить це і зараз, так само, як Він робив це дві тисячі років тому.
Подивіться скільки ми маємо у своєму житті заступників – святих, до яких ми прибігаємо і просимо молитви про здоров’я. Образ цієї скорченої жінки у святих отців пояснюється дуже просто: «тільки гріхи можуть так зігнути людину до землі». Ось цей образ скорченої жінки є гріхи, які нагинають нас до землі, тому що природа людини так створена, щоби вона дивилася в небеса, але буває так, що інколи в небеса не можливо подивитися. Буває так, що голова від цього крутиться, тому що ми більше звикли дивитися в землю, а це також є символічно, тому що людина, коли дивиться в землю, не думає про небеса, а думає тільки про свої житейські справи. Отож, позбавляючись своїх гріхів, дивімось в небеса, тому що там є наша Вітчизна, там є наш Бог, який прийме нас у Свої обійми і заспокоїть серце наше. Амінь.