Дорогі у Христі брати і сестри! Як щойно чули ви у Святому Євангелії, дивовижною була сміливість тих жінок, які слідували за Христом - пройшли весь шлях Його земної проповіді, прибувши і до самого гробу Спасителя. Здається навіть, що в ту мить їх нічого не страшило: Христа бичували, катували, Він зазнав невимовних страждань, лик Його був спотворений, у вимордованому і виведеному на Голгофу Ісусі все менше можна було впізнати їхнього Вчителя, а вони незмінно залишалися поруч. Усі прихильники і навіть учні Христові розбіглися, сп’янілий жорстокістю натовп навпаки спостерігав за всім з великим задоволенням, але жінки-мироносиці, залишаючись у тіні аж до останніх сторінок Євангелія, на відміну від святих апостолів, не покинули Господа і служили Йому, навіть коли тілом Він лежав у гробі.
Ось цей факт повинен бути для нас найбільш повчальним. Не дивно і звично для нас виявляти любов до живих. Це може бути щира безкорисна любов, а може й бути любов на показ заради певної вигоди абощо. Та що спонукає нас приходити на цвинтар на могили наших близьких і рідних, наших друзів? Що спонукає нас до цього? Вигода? Ні! Егоїстичні якісь міркування? Ні! Жодних дивідендів від мертвих ми не отримаємо. Отже є якісь вищі мотиви, глибші спонуки… Це любов! Це любов, яка є безсмертною, яка продовжує жити в наших серцях навіть після смерті близької людини, це вдячність і данина її пам’яті. Коли скорчена мати йде на могилу своєї дитини, вона несе свою любов до неї; коли сини та доньки йдуть на могили своїх батьків, вони несуть ту саму любов; і жінки-мироносиці несли до гробу Спасителя ту ж таки любов до свого Вчителя.
Сказано, що вони прийшли туди з миром, щоби востаннє намастити тіло Ісусове і попрощатися з Учителем. Бачимо, вони не мали глибинного розуміння і віри в те, що в цьому гробі лежить Нетлінний, Той, Який Сам подає життя всьому творінню і простягає Свою любов на мертвих внаслідок гріхопадінь і тих, які вже відійшли у вічність. Але вони мали велику любов і ому сподобилися скоріше апостолів отримати радісну звістку про Воскресіння Христове.
Бог не є Бог мертвих, а живих (Мф. 22:32). Для Бога немає мертвих, перед Творцем усі живі. І на хресті Христос пролив Свою кров за всіх людей, за всіх, що жили від створення світу, і тих, які ще житимуть до його останніх днів. І треба розуміти, що Христос зійшов до людей не лише на землю, втілившись від Духа Святого і Діви Марії, живиши серед людей і проповідуючи їм Євангеліє Царства Небесного, але зійшов Він також і до людей у пекло, про що говорить нам Церква у тропарі: у гробі тілом, у пеклі ж душею.
Але що ж таке тоді загибель? Адже Сам Господь сказав: Я посланий лише до загиблих овець (Мф. 15:24). Ця загибель, про яку говорить Господь, не є смерть тіла, але смерть душі через гріх. Гріх відводить нас від Бога і ми помираємо для вічного блаженного життя. Ми знаємо притчу Христа про сто овець, з-поміж яких одна відбилася від череди і заблукала між скель у пустелі. І ось пастир, за словом Господнім, залишає все стадо і вирушає на пошуки заблудлої. Цей добрий Пастир - це Христос Господь, який шукає наші заблудлі душі, щоби ми не були мертвими, але були живими.
Утім, хотів би все-таки повернутися до вдячної любові жінок-мироносиць до Христа Спасителя. Ось, скільки існуватиме Церква Христова (а існуватиме вона до кінця днів), стільки житиме і пам’ять про жертовне служіння цих жінок-християнок, перших послідовниць Христових, жінок-мироносиць, які пізніше, як і святі апостоли, несли у світ проповідь Євангелія.
І сьогодні я хотів би привітати всіх вас із днем пам’яті жінок-мироносиць - Днем жінки-християнки, тому що це справді ваш день, дорогі парафіянки. І якщо ваші сім’ї є насправді християнськими, якщо вони дійсно є тими малими Церквами, то хотілося, щоби це свято було у ваших календарях, щоби сьогодні кожний чоловік, син, брат привітав своїх найближчих жінок, виявив до них особливу увагу в кількох простих і щирих добрих і теплих словах і просто подякував за все те, що жінки щоденно (так наче і непомітно, але насправді це велика праця) роблять для всіх нас. Ми звикли чомусь більше уваги звертати на світські державні свята, але нам належить не забувати про давні традиції Церкви, в якій є і День жінки, і День матері і багато інших гарних свят, сповнених не формального, але глибокого духовного сенсу. До таких свят здавна належить і третя неділя після Воскресіння Христового, присвячена жінкам-мироносицям, коли ми по-особливому згадуємо їхній подвиг.
Нехай за молитвами святих жінок-мироносиць Господь подасть нам Свою велику милість, терпіння і незламну віру, особливо в цей непростий час, щоби повсякчас прославляти Воскреслого Христа Спасителя. Амінь!