Всечесні отці, дорогі во Христі брати і сестри, чи маємо ми зараз таку заперечну думку проти всього того, що ми з вами почули із Євангельського читання. Здається нам, що Бог грізний, відповідальний, справедливий по відношенню до нас. Сьогоднішня неділя носить назву про Страшний суд і відповідно за змістом читається Євангеліє, в якому Господь дуже чітко розставляє всі акценти над тим, хто праведно провів своє життя і хто був грішником. Ми не можемо, по відношенню до цього Євангельського читання, сказати так, що Господь одним прощає, а іншим не прощає гріхів, бо чітко сказано, що відділив овець від козлів і одних поставив праворуч, а козлів поставив ліворуч і став їх судити.
У нашому житті ми часто шукаємо справедливості. Якщо ідеально говорити про наше суспільство, то ви знаєте, що у такому суспільстві є суд, судді, адвокати і інші люди, які відповідають за цю справедливість. Якщо ми – прості люди, у своїх стосунках прагнемо справедливості, то невже ви думаєте, що Той, Кого ми називаємо справедливим Суддею – нашим Богом, не може бути справедливим. До цього додам ще, що якщо ви тут не знаходите ніякої справедливості, якщо судді не справедливо судять, а ми знаємо, що держава бере на себе обов’язки судді і має меч справедливості, то невже ви думаєте, що в того, хто називається Многомилостивим, Справедливим, Багатотерпеливим ми не знайдемо відповіді на таке запитання: чи існує насправді правда як така?
У цьому Євангелії Христос чітко нам показує як осягнути вічність і, вставши перед Суддею, осягнути вічного життя. Він не буде нас запитувати: у чому ми були одіти? Чи прийшли ми з покритою головою чи ні? Чи може ми ще щось неправильно робили? Перш за все, Він визначив критерії вищого суду: чи ви щось добре зробили, чи ви свою віру – те, що ми називаємось християнами, підтвердили своїми справами. Давайте тепер кожний із нас запитає у своєї совісті, чи він так чинив, як вказано у Святому Євангелії. Більшість із нас засумнівається, тому що у іншому місці сказано ще такі слова: «коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка?» (Лк. 6, 32). Я вам тепер поставлю питання: що з того, що ви провідали у лікарні свою маму чи свого батька? Ви виконали звичайний синівський обов’язок: прийти, відвідати своїх ближніх родичів. Але аж ніяк ми у своєму житті, або дуже мало робили справ, про які сказано у Священному Писанні як критерій щодо суду і вічного життя. Ми мало робили добрих справ для ближніх своїх. Господь каже, що ми голодного не нагодували, голого не оділи, того, хто сидів не відвідали, того, хто був у лікарні також не відвідали. От якщо ми будемо тільки за цими Євангельськими заповідями це все робити, то на Страшному суді нам не буде соромно.
Усього цього нам не оминути. Якби ми з вами не думали, як би не оминали цих думок, але всього того, що каже Господь у Святому Євангелії, нам не оминути. Кожному із нас, зокрема, і всім іншим. Власне, зверніть увагу, в житті нашому суд відбувається постійно, адже нас судить наша совість. Ми вибираємо чи добро, чи зло; чи напакостити людині, чи ні; чи осудити людину, чи ні; чи щось взяти несправедливо, вкрасти, чи ні. І постійно перед нами цей суд відбувається вже у цьому житті. Якщо так, то невже там у житті вічному нам можна буде оминути цей суд? Ні, не можна буде.
Років десять тому, десь приблизно у жовтні 2008 року почалася світова економічна криза, і десь в той час з’явилися переклади українською мовою листів святителя Миколи Сербського. Я ще тоді, будучи в Києві вичитав в цих листах, і проповідував таке: святитель Миколай Сербський каже, що криза у перекладі з грецької означає суд, і цей суд відбувається кожний день у кожну хвилину нашого життя. Якщо бувають отакі світові кризи, то це є суд Божий. Скажіть, що змінилось з того часу? Пройшло майже 10 років. Криза не минула, в нашому українському суспільстві краще не стало. Я можу заперечити, адже якби не було війни ми б багато чого змінили як народ, але не до кінця ми це змінили.
Є такий термін, який, можливо буде для вас важкий, але я спробую його розтлумачити. Цей термін називається – публічна теологія. Що вона означає? Світові богослови розкрили цей термін, і він говорить, що суспільство християнське самоорганізовується і будує в такому випадку і суспільство, і державу. Наш народ робить все миттєво, а потім руки опускаються. Лише у деякій частині суспільства є розуміння публічності Христа і Євангелія, тобто так поступати у Христі як каже Христос і Євангелія. Це буде публічна теологія, і це означатиме, що народ живе Євангелієм і Христом. У нас навіть революція відбувалася на майдані між двома великими храмами – між Михайлівським і Софійським соборами. Ось цей головний критерій: не революція йде, а біля церкви йде, вона поруч з Христом, Церквою, з нашим розумінням християнського життя. Якщо ми будемо мати такий критерій, то ви знайдете відповідь як будувати наше суспільство, бо народи ліниві ідуть у рабство, адже бажають сильного лідера, який грізною рукою стукне і наведе порядок. Про це у наших головах дуже багато є думок, які кажуть, що нам таки треба сильнішого лідера. Це є безвідповідально – надіятись на когось. У нас були такі часи, коли народ у такому ступорі знаходився, що ми мали і Гітлера, і Сталіна. І що з того? Там вже не було ніякої дії Євангелія і Христа, а був тільки один лідер і ці суспільства називались христо-фашистським. З одного боку Церква мовчала, а з іншого була знищена, а люди хотіли сильного лідера, який знищив весь цвіт нації як з одного так і з іншого боку.
Я трішки перейшов на іншу тему, але я вам це сказав для того, щоби ви зрозуміли, що ми всі повинні бути свідомими християнами і все те, що каже нам Христос, ми повинні виконувати. Тільки тоді ми налижемось до нормального, християнського суспільства, коли візьмемо відповідальність на себе. Коли все це ми зробимо, тоді Бог як Суддя праведний скаже: «Ставай праворуч, там де вівці». Амінь.