Мабуть щодня кожний із нас прочитує молитву “Символ віри” і коли буваємо на Божественній Літургії ми також співаємо цю молитву. У ній згадуються імена Бога Отця, Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці і, що дивно, Понтія Пилата.
Ті, хто тлумачить цей Символ віри, вказують на те, що християни згадують Понтія Пилата для того, щоби засвідчити історичність, реальність постаті Ісуса Христа, розп’яття у певний визначений історичний час, за правління Понтія Пилата.
Але, чи потрібний нам, християнам, цей доказ? Чи ґрунтуємо ми свою віру в Ісуса Христа лише на цій молитві, складеній на першому і доповненій на другому Вселенських соборах? Для нас доказом є Священне Писання, Святе Євангеліє.
Однак, читаючи сторінки Благовістя Христового, ті місця, де описуються Страсті Христові, ми також зустрічаємо цю постать і дізнаємося про суд його над Ісусом Христом.
Хто ж цей чоловік? Понтій Пилат – префект Римської імперії у Юдеї, який був на цій посаді, за свідченням істориків, з 26 по 36 рік після Різдва Христвого. Флавій і Тацит називають його прокуратором, хоча, насправді, останні археологічні дані підтверджують, що, згідно даних писемних джерел, Пилат був на посаді саме префекта. Водночас, звичайно, його можна називати і прокуратором, тому що він мав право суду.
Отже Пилат мав право суду, але звершував цей суд у справах державних і суспільних, але аж ніяк не у релігійних юдейських питаннях. Тому Ісуса Христа, приведеного до первосвящеників на чолі з Каяфою, вони самі й повинні були судити.
Запитаєте ви, для чого ж юдеї, первосвященики і весь розлючений натовп, повели Ісуса Христа до Пилата. Тому що вони хотіли його вбити, стратити, а для цього їм потрібно було звинуватити його у державному злочині, у порушенні не лише юдейського закону, але й виступах проти кесаря, проти тодішньої римської влади.
Як себе у цій ситуації повів Пилат? Він на вимогу натовпу взяв Ісуса на допит, але не знайшов за Ним ніякої провини, вивів його до цього розлюченого натовпу і відверто заявив їм про це: “Ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому” (Лк. 23, 4). І сказано також, що бажав він відпустити Ісуса, навіть бачачи цей роз’ярений, що перебував у страсті гніву натовп, Пилат продовжував шукати шляхи для того, щоби виправдати Ісуса, про що сказано: “Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса” (Лк. 23, 20).
Зрештою префект, дізнавшись, що Ісус галилеянин, направляє Його до Ірода, правителя Галилеї Юдейської. Показово, що й Ірод також не побачив за Ним ніякої провини. Навпаки, Ірода цікавила ця незвичайна постать, він давно бажав зустрітися з Ісусом, званим Христом, щоби побачити якісь знамення чи чудеса. І, зверніть увагу, що робить Ірод: “Вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата” (Лк. 23, 11). Ірод одягає Ісуса Христа у білий одяг, символічно вказуючи на Його невинність.
Святе Євангелії навіть вказує нам на те, що з цього часу Ірод з Пилатом стали друзями, примирилися через Ісуса Христа.
Не подумайте, що моя проповідь зараз виправдає Пилата, що слова її покликані явити його перед вами невільним заручником обставин. Аж ніяк! Попри все, ми повинні розуміти, що врешті-решт саме він засудив Ісуса Христа і віддав Його на розп’яття.
Але поруч із цим, говорячи про Пилата, потрібно належно оцінювати цю постать, потрібно говорити і про те, що значною мірою вона була виправдана християнами. У Ефіопській Церкві він і його дружина Клавдія визнаються святими. І хай вас це не бентежить! Адже у багатьох апокрифічних книгах, тих, які не визнані на загальноцерковному рівні, але які розповідають нам багато правдивого і цікавого, доповнюючи книги канонічні, Пилат у пізніший час виступає християнином, проповідує Христа і, особливо, його жінка. Це та жінка, яка, як ви пам’ятаєте, просила Пилата, свого чоловіка: “Не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього” (Мф. 27, 19).
Що означають ці слова? Вочевидь, вона бачила дивні сни, сни, які її лякали, які змістом своїм мучили її і які, як ми розуміємо, засвідчували істинність Ісуса Христа як Бога. Тому то просила вона Пилата нічого Йому не робити злого.
Але Пилат, все ж таки, не знайшов у собі сили визнати Його остаточно невинним, зважив не на невинність Ісуса Христа, а на те, чого вимагав натовп.
З одного боку ми можемо вбачати у цьому промисел Божий, адже розлючений натовп міг в одну мить вчинити самосуд і над Пилатом, і над Христом, і не було б ані Голгофи, ані хреста, ані всього іншого, але з другого боку, попри все, цей префект постає перед нами порушником закону і не тільки порушником закону, але й також людинодогідником. Він послухався натовпу, а не своєї совісті, про що й сказано: “І перемогли крики їхні” (Лк. 23, 23).
І навіть, хоч Пилат і вмив руки (до речі, за давнім єврейським звичаєм, не за римським), не можна сказати, що Пилат не був винним у крові Ісуса Христа, що він цією символічною дією змив кров Сина Божого і Сина Людського зі своїх рук.
Але, дорогі брати і сестри, це все я говорю вам з точки зору людської, земної історії, у Бога ж є Своя правда й істинна. Пилату, як історичній постаті, римському префекту треба було судити Ісуса. І як він вчинив, як звершив цей суд ми знаємо.
Нам же потрібно уявляти картину цього суду. Бог стоїть у повному мовчанні перед Пилатом і тільки підтверджує ті слова, які промовляє сам префект. Пам’ятаєте, як він запитує: “Ти є Цар юдейський?”, – а Христос лиш відповідає: “Ти ж сам про це кажеш”. Цілком очевидно, що Пилат розумів, що зовсім не про того царя йде мова, що Ісус Христос був зовсім не тим царем-завойовником і визволителем, якого чекали юдеї, він не бачив ніякої загрози в такому “цареві” для Римської імперії. Не бачив, але засудив Його на смерть... Ми ж уявляючи всю цю картину, повинні розуміти, що ми там також присутні – наше місце там десь осторонь, між народом і Христом, і перед нами стоїть вічний вибір: обрати або Ісуса, або Варавву, або, навіть, виправдати Пилата.
Отже будемо з вами, дорогі брати і сестри, вірити у праведний Суд Божий, будемо обирати добро, будемо обирати Христа, а не лукавого і все зло його, яке хоч ще й панує у цьому світі, але якому неодмінно прийде кінець. Амінь!