Кожного разу, коли стаємо ми біля Голгофи, то, мабуть, неодмінно уявляємо собі різні картини із тих подій, які узагальнююче називаються Страстями Христовими.
Події ці не обмежуються Голгофою і хрестом, але, звичайно, перед нашими очима постає і свято єврейської Пасхи, Таємна вечеря, коли Христос встановлює Таїнство Святої Євхаристії, перед нашими очима постає картина Гефсиманського саду, що згадується в Євангелії, як сад “по той бік потоку Кедрону”, і ще багато іншого.
Саме до цього саду, по той бік потоку Кедронського, прийшов Христос для молитви до Бога Отця.
Усе те, що відбувалося далі, свідчить лише про одне, все це свідчить про безмежну божественну і досконалу любов Христа Спасителя до людини. Він добровільно йде на страждання, ученик хоче захистити Учителя, нападає на противників Його, але Христос зупиняє його і з тієї ж таки любові зціляє Малха, якому Петро відсік вухо.
Христос ніяких супротивних дій проти тих, хто прийшов Його полонити, не вчиняє. Він простягує Свої руки для того, щоби вони були зв’язані. Руки, які Він возносив до небес, молячись за всіх, руки, якими зціляв, ці руки Він смиренно простогяє присланим схопити Його.
І лише після цього Христос промовляє до присутніх: “Ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання” (Мк. 14, 48-49).
Ось ці слова – “нехай збудуться Писання”, – вони показують і засвідчують те, що Ісус Христос добре розуміє і цілком усвідомлює, що Він повинен виконати все, що було провіщено про Нього, все звершити і все завершити. До останнього свого подиху на хресті Господь Ісус Христос із власної волі звершував волю Отця Свого.
І тут раптом із темряви виринає юнак, який був неподалік, він відпочивав, точніше сказати, спав. Цей юнак прибігає, щоби захистити Учителя. Це був апостол Марк, Євангеліє якого ми щойно прочитали. Але й він також, побачивши все, що сталося, втікає, втікає нагим, залишаючи воїнам лише покривало, яке ті здерли з нього.
І в Гефсиманському саду знову настала тиша. Збулися слова Господні, промовлені за кілька годин до всіх цих подій: “Цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці” (Мк. 14, 27).
Ніхто не вірив цим словам, ніхто з учеників їх не сприймав, усі заперечували і казали, що будуть з Ісусом до кінця. Але ось прийшли воїни і не стало ні Петра, ні жодного з учеників, які готові були пити чашу, яку пив Христос, іти за ним до кінця. Нікого не стало, всі розбіглися й у Гефсиманському саду знову запанувала тиша.
Дорогі брати і сестри, для кожного з нас Гефсиманський сад, це місце молитви Христа, є також дуже важливим. Ми часто чуємо, що повинні стояти на Голгофі, біля підніжжя хреста і співпереживати Христу. Але також нам належить бути і на Тайній вечері, боятися бути тим, хто разом із Учитилем вмочив руку у блюдо, бути з Христом у Гефсиманії, але не бути у числі тих, хто полонив Його, хто давав зрадливе цілування, хто втік зі страху, із земних міркувань вигоди і безпеки.
Чому ми повинні там бути? Щоби нагадувати собі і розуміти, що все це відбувається і через нас, що Христос не далекий і незнайний для нас єврейський народ спасає і викупляє з рабства гріха і смерті, але безпосередньо кожного із нас. А також і те, що причиною всього є наш гріх, наш гріх веде Христа на Голгофу. Пам’ятаймо про це.
На воротах одного із кладовищ є такий напис: “У нас тут сад і ніякої печалі”. Нам потрібно також прагнути осягнути той райський сад у вічності, де не буде ніякої печалі. І нехай у цьому допоможе нам Господь. Амінь!