Не один раз, стоячи на молитві, я взивав до Бога: "Господи, чим я, недостойний, заслужив стояти біля Святої Трапези та приносити Тобі Безкровну Жертву? За що я отримав безцінний дар бути провідником Божої благодаті у священичому служінні?". У такі миті разом із псалмоспівцем царем Давидом я повторював: "Господи, ти випробував мене і знаєш мене. Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану. Ти наперед знаєш думки мої. Стежку мою і місце перебування мого Ти визначив… Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає" (Пс. 138: 1 – 3, 14).
І ось сьогодні я стою перед Вами, приємники апостольського служіння, і ще більше дивуюсь Божому Промислу щодо мене, грішного. Рішенням Священного Синоду Церква кличе мене до найвищого служіння, до апостольського подвигу. Його висота викликає благоговійний страх, його відповідальність кличе до глибокого смирення, його вимоги здаються нездійсненними. Бути "взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті" (1Тим. 4: 12) – це подвиг, який я повинен вдосконалювати ціле своє життя. Пам’ятаючи, що не ми обираємо Господа, але Він обирає нас (Ін. 15: 16), я прошу сьогодні у нашого Пастиреначальника, щоб Він зміцнював мене для досягнення успіхів у "правді, побожності, вірі, любові, терпінні, лагідності" (1 Тим. 6: 12). Розумію, що своїми людськими силами нести цього подвигу не зможу, і мені потрібна особлива благодатна допомога Божа, потрібна щедра благодать Святого Духа, Який "підкріплює нас у немочах наших…, бо Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними" (Рим. 8: 26). Тому насмілююсь прийняти на себе жереб святительського служіння і схиляючи голову перед вибором Святої Церкви, звертаюсь до Господа: “Боже, не моя воля, а Твоя нехай буде!” (Лк. 22: 42).
Провидінням Божим ми стоїмо перед дверима неділі про Закхея, коли у храмах звучить євангельський уривок про цього грішного митаря, який "бажав бачити Ісуса, хто Він, але не міг за народом, бо був малий на зріст" (Лк. 19: 3). І я, подібно до цього євангельського чоловіка, зізнаюсь Вам, що мого духовного росту недостатньо, щоб бачити Бога. Але надію у моє серце вселяє те, що Господь приходить до нас, коли ми ще грішні (Рим. 5: 8). Як Закхей я радію, що через рукопокладення Ваших святительських рук на мене зійде благодать Божа, "яка немічне лікує та недосконале доповнює".
Із глибини віків зі сторінок Священного Писання линуть сьогодні до мого серця слова Апостола Народів: "А ти перебувай у тому, чого тебе навчили і що тобі довірили, знаючи ким ти навчений" (2 Тим. 3: 14). Тому я дякую найперше Вам, наш Першосвятителю-Отче, Святіший Владико, за довіру до моєї недостойності. Прошу Вас бути моїм керманичем на житейському бурхливому морі. Глибоко вірю, що Ваші святительські молитви та поради допоможуть мені неосоромно служити Богові, Церкві та Україні.
Дякую і Вам, преосвященні архіпастирі, та прошу Вашої братньої підтримки. Моліться за мене, щоб Господь дав мені мудрість, витривалість, мужність, огорнув духовними і тілесними силами та осінив Своїм небесним благословенням.
Я щиро вдячний Богові, що мав можливість духовно рости та вдосконалюватись у монашому подвизі у святих обителях – Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на Козацьких Могилах на Рівненщині, Хресто-Воздвиженському Манявському чоловічому монастирі на Прикарпатті, Свято-Іоано-Золотоустівському чоловічому монастирі у місті Львові, та Золотоверхому Михайлівському монастирі м. Києва. Я дякую усім, хто зустрічався на моїй життєвій дорозі, допомагав мені віру зберегти, знання здобути та любов примножити.
Ваша Святосте! Преосвященні Владики! Прошу Вас помолитись, щоб зійшла на мене благодать Духа Святого, допомагаючи нести хрест архіпастирського служіння, щоб я нікого не втратив з дорученої мені пастви, щоб до останнього мого подиху я зберіг залог віри цілим і непошкодженим, прославляючи Бога у Тройці Єдиного, Пресвяту Богородицю, сонм святителів Христових та Святу Українську Помісну Православну Матір-Церкву!»
(слово виголошено опісля Всенічного бдіння у патріаршому соборі Святого рівноапостольного князя Володимира 28 січня 2017 року)