В ім’я Отця, і Сина, і
Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Дорога скорботна громадо! Осягнути все те, що
сталося цими днями не можливо. Тому що в цьому гробі лежить велика людина, про
яку можна сказати дуже багато. Але цей гріб заставляє нас більше мовчати, і це
буде наша данина пам’яті тому, хто у ньому зараз спочиває.
Коли ми щойно
відправляли панахиду, я все молився до ікони Львівської Божої Матері, яка зараз
є тут перед нами. Багато можна згадувати миттєвостей із життя Бориса Григоровича.
Тут у цьому залі стоять ті, хто знав його дуже добре, посередньо, або ж лише
знав його через спільні миті життя. Власне я з рабом Божим Борисом завів
знайомство у Батурині, де ми спільними зусиллями відроджували Палац
Разумовських. Але це була дійсно миттєвість життя, яка завершилась тим, що тут
у Львові ми разом, усі християни Львова, прославили цей чудотворний образ
Львівської Божої Матері «Одигитрія».
Я впевнений, що сьогодні
Матір Божа тримає свого слугу за руку. Чому я вживаю цей термін слуга по
відношенню до Бориса Григоровича? Тому що він послужив усім серцем і душею
українським старожитностям. А найбільше послужився він до того, щоби прославити
Божу Матір. І я вірю, що Вона зараз взяла його за руку, поставила перед Своїм
Сином і сказала: «Прийми його у небесні Свої оселі, прийми Мого слугу, який
прославив Мене на землі в Моєму чудотворному Львівському образі». Вічна
йому пам’ять і вічний спокій! Амінь!
Палаці Потоцьких комплексу Львівської національної галереї мистецтв за
панахидою за спочилим Борисом Возницьким 24 травня 2012 року Божого)