Дорогі
брати й сестри!
Коли ми бачимо на Хресті розп’ятого Спасителя — Христа Бога нашого, — то невільно в нас з’являється бажання співстраждати Христу. Так, це треба
робити. Потрібно уявляти для себе Жертву велику, спасительну для кожного із
нас.
Чи очікує Господь Бог нашого співстраждання? Яким воно
повинно бути взагалі? Не потрібно проводити зі слізьми і розпачем доблесного
воїна, що йде на битву, тому що він неодмінно повернеться переможцем. Потрібно
співстраждати і жаліти тих, які виходять на розбій і людиновбивство, особливо
коли вони звершують злодіяння і ще потім, коли бувають справедливо покарані.
Багатьма скорботами і хворобами обтяжене наше тіло,
тому, знаючи неміч свого єства, не будемо гордими і неспівстраждальними, але
взаємним співстражданням умилостивимо Творця нашого. «Прекрасною буде допомога
тобі в день Суду, якщо ти співстраждав тут людям», — каже преподобний Єфрем
Сирін. Подивіться, якою великою є милостиня, Бог зрівнює співстраждальну людину
із Самим Собою, говорячи: «Отже будьте милосердними, як і Отець ваш
милосердний» (Лк. 6, 36).
В земному житті співчуття до нещасних є корисним для
здорових, бо для всіх розсудливих милосердя є прекрасною запорукою, яку ми
ввіряємо іншим при їх нещасті. Оскільки одна природа керує всім людством і
ніхто немає міцної підтримки в постійності свого благополуччя, то потрібно
пам’ятати нам постійно євангельську настанову: «Отже все, чого бажаєте, щоб вам
робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки», — каже
Христос Спаситель (Мф. 7, 12). Тому,
допоки безпечно плаваєш, простягуй руку до того, хто тоне. Одним для всіх є
море, одні розбурхані хвилі, підводні каміння, скелі й інші небезпеки
житейського мореплавання. Вони однаково страшать мореплавців. Допоки ти не
страждаєш, допоки безпечно пливеш по житейському морю, не проходь немилосердно
мимо того, хто тоне: «Співстраждай невдахам, бо це веде до мудрості», — навчає
нас преподобний Ніл Синайський. «Приходив до нас той, хто потребував співстраждання
і пішов нічого від нас не отримавши, боюсь Христе, щоб і мені, що маю потребу у
Твоїй допомозі, не відійти від Тебе, нічого не отримавши, бо хто не дав, той
нехай не надіється і отримати», — говорить святитель Григорій Богослов.
Христос з простягнутими руками на Хресті готовий всім
нам допомогти, бо Він прийшов у світ, щоб спасти нас, так і ми повинні
допомогти ближньому у його скорботі. Світ тепер став егоїстичним, замкнутим,
наповненим конкуренції і постійного споживацтва, а в цьому всьому і з’їдання один одного. Всі думають, що така філософія
поведінки є добра. Заздрість з’їдає людину і ми тепер мало знайдемо співстраждання.
Християни ж повинні поводитись не так. Служіння людям
повинно звершуватись у дусі божественному. Дуже часто буває так, що наше співстраждання
убогим, до людей похилого віку, викинутих на вулицю дітей, відбувається за
якимись автоматичними і штучними соціальними мотивами — надлишковістю і
професійними обов’язками. Таке служіння нужденним
людям інколи чинять з високим наміром здобути, як то кажуть, дивіденди у
політиці та бізнесі. Христос чітко вказує на таких, що вже отримали нагороду на
землі, але на небесах її не дочекаються (Мф.
6, 1-2).
У своєму житті ми інколи не знаємо, як повестися з
людиною, яка тяжко згрішила. Але Євангеліє ясно говорить, що коли брат твій
згрішив, то піди і викрий його сам, якщо не послухає тебе, то візьми свідків,
якщо й і свідків не послухає, то приведи його до церкви (Мф. 18, 15-17). Тим самим таке
викриття є служінням нашим Церкві. Нам потрібно всім завжди пам’ятати заповідь: «Краще давати, аніж брати». Тому за
таке співчуття, співстраждання і допомогу не сподівайтеся похвали і нагороди
тут на землі.
Дорогі брати й сестри! Служіння Христу є справою дуже
простою. Господь не вимагає від нас сліз, хіба що тільки покаянних. Служіння
ближньому відкривається не в сентиментальній мрійливості, а в любові до Церкви
і в готовності завжди чути і ділом звершувати Євангеліє Страшного Суду —
«голодним був — і нагодували Мене, хворий був — і ви відвідали Мене» (Мф. 25, 35-36).
Життя Божої Матері, Її співстраждання і скорботи, були
блаженними, тому і наше співстраждання та служіння ближньому є блаженними. Співстраждальна
любов — це є жертва і ми повинні бути її носіями, бо і Христос — наш Бог і
Господь, — став Великою Жертвою за нас. Амінь!
(Слово
виголошене під час звершення 2-ої Пасії Великого Посту у Свято-Покровському
кафедральному соборі м. Львова у п’ятницю другого тижня Великого посту 9
березня 2012 року Божого)