Дорогі брати і сестри! Бувають у нашому житті хвилини, коли ми маємо особливу потребу мовчати. Тиша є святою справою, особливо в наш час, коли ми не звикли і кількох хвилин щодень проводити у мовчанні. Навіть у дні Страсної седмиці ми звідусіль чули музику, бачили як розважається люд. Але ось хвилина, коли тиша сама наповнює усе довкола. Світ здригнувся від немислимої події – люди вбили Сина Божого.
Ми стоїмо зараз біля святої Плащаниці – зображення Христа Спасителя, Який лежить у гробі. Більшості з нас, мабуть, траплялось стояти біля гробів близьких нам людей. У такі миті не знаєш як себе розрадити, чим утішити себе. Зараз ми переживаємо щось подібне. Але не потрібно нам шукати утішення, бо ми знаємо, що Господь Сам утішить нас і перетворить плач на радість.
Сьогодні Свята Церква приписує навіть не звершувати найурочистішої зі служб – Божественної Літургії, не приносити безкровної Жертви, адже Сам Христос приноситься у жертву і покладається у гріб. Нас підтримують прекрасні піснеспіви цієї Страсної п’ятниці, які навіть у наших закам’янілих серцях здатні, зворушивши їх, викликати скорботу за розп’ятим і померлим Христом Спасителем. Стоячи перед Плащаницею, нам слід плекати у собі усвідомлення того, що тільки наші гріхи піднесли Ісуса від землі на Хресті, вбили Його і поклали до гробу. Підходячи до Плащаниці і цілуючи рани Христові, просімо ж у Нього прощення за свої злодіяння. Щоправда, не лише сьогодні, а й у всі дні життя нашого розмірковуймо над цим, і це допоможе нам вберегтись від гріха і від спокуси. Це так важливо для християнина у своєму житті не бути з тими, хто викрикував «Розіпни! Розіпни Його!», а бути з Йосифом Аримафейським, Никодимом, жінками-мироносицями, яким до останнього не забракло любові до Господа.
Цей гріб, гріб, у який було покладене тіло Божественного Страждальця є особливим і не схожим на інші гроби. Церква говорить про нього такими словами: «із гробу ключем б’є життя». Ми не можемо повірити в те, що із гробу може засяяти життя, адже для нас він завжди ототожнюється лише зі смертю і тлінням. Однак гріб Христа Спасителя є живоносним і з нього засяє життя для усього світу. Однак ще не час говорити про це; нам належить сповна усвідомити усе, що відбулось, пережити подібно апостолам і учням Христовим три дні перебування їхнього Учителя серед мертвих.
Зараз ми з вами, дорогі брати і сестри, прочитаємо канон на плач Пресвятої Богородиці. Вслухайтесь у його слова; можливо зараз Христос, який лежить в гробу, як Бог не потребує нашої особливої підтримки, Він хоче щоби в цей час ми були з Його страждаючою Матір’ю і цим вчить нас співстраждання нашим ближнім. Нехай же Велика Жертва принесена сьогодні за нас не залишиться неплідною в жодній душі. Амінь!