У третю неділю після Пасхи Церква згадує подвиг і вшановує пам’ять святих жон-мироносиць. Деяких з них ми знаємо на ім’я, проте більшість нам поіменно невідомі. Однак подвиг їхній нам, всім попереднім і наступним поколінням відомий дуже добре: їхня любов до Господа була довершеною, так що навіть і після смерті тілесної вони не покинули Його.
Євангеліє розповідає нам як рано-вранці жінки прийшли до гробу Христа, але побачили відвалений камінь, ангела, що сидів на ньому і тіла Ісусового у гробі не було. Таким чином вони стали одними з перших свідків Воскресіння Ісусового. Однак вони йшли не до прославленого Воскреслого Христа Бога, а до спаплюженого і страченого Ісуса, вони бігли з посудиною мира для того, щоби ще раз намастити Його тіло.
Ось, здається, саме в цій посудині мира, у цьому душевному пориві, у цій любові і полягає усе служіння жінки. Згадайте, скільки рівноапостольних жінок, княгинь, мучениць служили Христу з цією образною посудиною мира. Наша свята рівноапостольна княгиня Ольга на стінах Святої Софії в Мазепинській капелі зображається з посудиною мира як мироносиця і архонтиса Руси.
Всі ви, дорогі жінки, наші парафіянки є прикрасою і окрасою нашої церкви. Ви служите Христу, подібно як і ті далекі жінки-мироносиці: хто своїм голосом, хто прикрашає храм до кожного богослужіння, хто просто щоразу, за кожною службою не дає храму стояти порожнім. Особливо в будні здавалося б цей храм мав бути порожній і закритий, але він відкритий, тому що ви йдете до цього храму для того, щоби прославляти Бога. Священнослужителі чують у відповідь саме від вас «Господи помилуй» «Тобі Господи» тощо. І так кожного дня; ви як і жони-мироносиці встаєте рано-вранці і біжите до Христа.
Тому я вам особливо зичу многих і благословенних літ життя. Щоби ми разом тут соборно з вами повсякденно величали нашого Воскреслого Христа Спасителя. Я хотів би, щоби зараз кожна із вас, парафіянок, підійшла до мене і я вручу вам ці символічні солодкі подарунки. Ми дуже вдячні вам і високо цінуємо ваш труд.