Дякую Вам, отче Олексію, за привітання і скажу, що наші думки співпали, бо коли я думав, що сказати Вам у відповідь, я думав про те саме. Чому ми постійно ставимо це запитання: чи вірить весь світ і все людство у воскресіння Христове? І скільки уже існує ця перемога над гріхом і смертю Христа Спасителя, стільки світ ділиться і ставить це запитання: чи дійсно Христос воскрес? Перше запитання, яке було поставлене, перше збентеження ви чули із сьогоднішнього Євангелія, бо Церква не приховує, що апостол Фома, якого Церква називає Невірним, не повірив і прямо сказав: «якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20, 25). На цьому місці Євангеліє сьогодні закінчилося, щоб ми задумалися, що саме такого вчинив Фома, що поставив таке запитання.
Отець Олексій нагадав нам про Клеопу і Луку, які йшли в Емаус і разом з ними спів подорожував Ісус, розповідаючи їм. Як сказано у Євангелії: «очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його» (Лк. 24, 16). Коли вони Його впізнали в переломленні хліба, то сказали: «чи ж не палало в нас серце наше» (Лк. 24, 32), бо тільки серце наше може увірити у воскресіння Христове. Ніякі тілесні очі: чи темно-сині, чи зелені, чи карі, ніякими очима не можна пізнати істини, ніяким розумом і допитливістю своєю ми ніколи не зможемо доказати того, про що навчав Ісус, бо істину не можна зрозуміти розумом. Бога не можна пізнати розумом, і тому Церква каже: вірою пізнайте. Господь також каже: «Мої думки – не ваші думки» (Іс. 55, 8), тобто наша допитливість, наш розум не може осягнути цього, адже ми думаємо в рамках нашого життя. Не вистачає тільки розуму для того, щоби пізнати Бога, бо вірою треба пізнати Бога і те, що Він воістину воскрес.
Кожного разу, коли ми зустрічаємо воскресіння Христове, ми переживаємо невимовну радість. Чому вона до нас приходить? Що таке стається у ці дні, що ми так радіємо один одному, бачачи один одного, готові простити всі гріхи, обняти один одного? Чому це відбувається з нашою людською природою? Тому що Церква нам нагадує, що Христос воскрес із мертвих заради нас. Я пам’ятаю як у дитинстві, я нічого ще не розуміючи, бачив з якою радістю старші люди сідали за пасхальний стіл і плакали, кажучи один одному: «дай Боже, за рік дочекати». А ви пам’ятаєте, як Христос сказав до Своїх учеників, що Його час вже близько і Він споживав пасху останній раз на цій землі. Тому, кожний раз, споживаючи пасху, ми повинні думати, що час наш близько, але надія на воскресіння – на те, що ми воскреснемо як Бог у нас живемо. Ми є доказом цього і носіями цієї віри – свідчення про воскресіння Христове.
Марія Магдалина прийшла до імператора Римської імперії і принесла це червоне яйце – як знак того, що з нього вийде життя і як доказ язичницькому світові, який був також причетний до розп’яття Ісуса Христа: є життя, і смерть подолана і кожний із нас пережив на досвіді своєї віри воскресіння Христове. Коли ми цілісні духовно багаті, ми здатні побачити воскресіння Христове серцем і дай Бог, щоб ми з року в рік, зустрічаючи воскресіння Христове, палали серцем і пили пиття нове – початок нового життя. Амінь.