В одній миті щойно збігла остання Божественна Літургія спочилого отця Павла.
Він так багато зробив для того, щоби ми сьогодні востаннє прийшли до храму провести його в останню путь. Так багато зробив він для вашої парафії, для того, щоби ви були однодумні та однодушні. Так багато зробив він для цього храму.
Я зустрічався з отцем Павлом всього три рази. Дуже добре запам’ятав я ці зустрічі, вони були незвичайними. Зустрічі з добрим пастирем і доброю чуйною людиною. Він настільки турбувався та хвилювався за свою справу, святу справу, яку він сьогодні кладе на вівтар перед Богом – освячення новозбудованого храму. Хтозна, але можливо зокрема і через оці переживання він так передчасно покинув нас, полишив струджене, хай не надто тривале, але разом із тим наповнене великого благочестя життя.
Не запитуймо сьогодні у людиноненависницької смерті для чого вона забрала від нас дорогого нам пастиря, для чого вона вирвала його із винограднику Христового. Але подякуйте Богові, що ви все ж мали такого ревного пастиря, який хрестив вас, причащав вас Святих Христових Тайн.
Отець Павло зібрав сьогодні велику сім’ю парафіян біля свого гробу. Цей гріб мовчазний, з нього не лунає вже жодного голосу, але він мислено кличе нас, кличе голосом самого Христа: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і я вас заспокою». Господь сьогодні Сам заспокоїв отця Павла після його земних трудів, покликав у Свою оселю, яку, я вірю, Він приготував для нього, як для найдостойнішого Свого працівника.
Отець Павло дуже хотів освятити новозбудований храм і хотів, щоби це зробив архиєрей гарним, урочистим благочестивим чином; щоби велично співав хор. Однак він не дожив до цих днів, не дожив також зовсім трохи до свого дня тезоіменитства.
Отче Павле! Я намагався приїхати до вас, дуже хотів цього, але на жаль деколи не все залежить від одного лише нашого бажання.
На жаль буває так, що ми у великій метушні проводимо дні свого життя і так рідко ми задумуємось над тим, що завтра може не стати наших близьких, а можливо і нас самих. Ми не дорожимо тим, що є справжнім і дійсно вартісним, не цінуємо простоту серця. Але не таким був отець Павло. Його доброта, простота і любов відчувалась при першій же зустрічі.
Отче Павле! Ви були в житті достойним проповідником, пастирем, добрим чоловіком, добрим батьком своїм дітям, і ми сьогодні низько схиляємо голови перед Вашим смиренням і Вашою любов’ю до всіх, перед великою жертвою, якою Ви заплатили сьогодні, щоби ми увійшли у храм, який Ви збудували.
Хай Господь упокоїть вас навіки, а ми тут на землі будемо щиросердно молитися за Вас, пам’ятати Вас у ваших добрих справах.
Нехай Господь упокоїть твою душу, рабе Божий протоієреє Павле, і нас всіх помилує бо Він благий і чоловіколюбець!
Дорогі брати і сестри! Всечесні Отці! Дорога імосте! Отче Ігоре! Діти та внуки! Я також хочу передати благословення і співчуття Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, який зі мною мав дуже довгу розмову на Козацьких Могилах, коли ми в неділю разом були там на Всеукраїнській прощі. Святійший благословив все звершити так, як належить. Тому я ці співчуття нашого Святійшого Патріарха приношу всім вам, парафіянам, всім, хто знав новопреставленого протоієрея Павла.