В нових умовах незалежної Польщі у Львові виникли конфлікти між нечисленними румунами з одного боку та галичанами і переселенцями з інших українських земель за право власності та користування храмом. Процес, що вирішувався на міждержавному рівні, тривав близько десяти років. Новий настоятель і перший благочинний галицьких парафій о. Пантелеймон (Рудик) зміг відсудити на користь місцевої громади парафіяльний дім. Повернення до православ’я низки греко-католицьких парафій у 20–30-х рр. зумовлювали розширення зв’язків та налагодження системи управління благочиння. До Православної Церкви поверталося багато вірних та парафій греко-католиків, що змушені були чинити опір полонізації та окатоличенню. Так, за спогадами теперішнього львів’янина Євстахія Мащакевича, у 1930-х рр. його родина у Перемишлі відмовилася переписуватися до римо-католицьких метрик і, всупереч вимогам працедавців та тискові з боку державної влади і католицького духовенства, проголосила свою православну ідентичність. Від 1926 р. о. Пантелеймон (Рудик) очолював православну місію в Галичині. У 1925-1926 рр. крім настоятеля у парафії служили свящ. Андрій Яцишин, ієромонахи Савватій, Георгій, Панкратій . Відповідно до реєстрації у Міністерстві Віросповідань, парафіяльним храмом у Східній Галичині вважався лише львівський. Усі інші парафії та церкви реєструвалися лише як філії – дочірні. У 1927-1937 рр. львівська православна парафія видавала часопис “Воскресение”. Останні передвоєнні роки у житті львівської православної громади ознаменувалися новим переведенням церкви на статус гарнізонної, зліквідованим у 1939 р.
Серед діячів, що свідомо ставали на шлях повернення до православ’я, особливої уваги заслуговує ім’я протопресвітера Гавриїла Костельника (1886-1948) . Закінчивши навчання у Львівській духовній семінарії, він продовжив студії у Фрайбурзькому університеті, де здобув науковий ступінь доктора філософії. З 1915 р. о. Гавриїл був призначений другим священиком Преображенської церкви у Львові, продовжуючи свою працю викладача гімназії, професора Львівської богословської академії, редактора журналу “Нива”. Священик активно підтримав о. Володимира Садовського, відомого противника латинізації Греко-Католицької Церкви. Зі спогадів відомі проповіді та повчання о. Володимира на сповіді, який кожному повторював: “Пам’ятайте, що ваші діди і прадіди були православні” . Поява у 1928 р. публікації о. Гавриїла з критикою вчення католицької церкви про епіклезу спричинила звільнення з посади редактора, позбавлення кафедри в академії та переведення до кафедрального собору під безпосередній нагляд митрополита. Священик часто відвідував богослужіння в єдиному православному храмі міста, зустрічаючи там, часом і серед парафіяльних священнослужителів, своїх колишніх студентів. Доповідь о. Гавриїла на з’їзді, присвяченому 300-літній річниці з дня смерті уніатського митрополита Йосифа Вельяміна Рутського, проведеному у Львові 1936 р., мала відверто антиунійний характер. А в 1943 р. митрополит Андрей різко позбавив слова протопресвітера, який на єпархіальному соборі піддав критиці прийняті уніатами латинські догмати, яких не знала Християнська Церква першого тисячоліття .