Журнали засідання Священного Синоду від 24 листопада 2020 р.

СЛУХАЛИ: Повідомлення Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України, про підготовку до видання першої частини Служебника, з вміщеними у ній послідуваннями служб вечірні, ранньої та Божественної літургії свт. Іоана Золотоустого. Це видання за дорученням Предстоятеля Православної Церкви України підготовлене з урахуванням попередніх рішень Священного Синоду щодо окремих змін у чинопослідуваннях Божественної літургії та апробоване Синодальною Богословсько-літургічною комісією.

ДОВІДКА: У пропонованому виданні представлені редаговані тексти послідувань вечірні, ранньої та Божественної літургії свт. Іоана Золотоустого. Головною метою редакції було зробити текст максимально відповідним оригіналу, гармонійним для богослужбового вжитку та розуміння.

Для роботи над редакцією перекладу було використано грецький Ієратикон видання Αποστολική Διακονία της Εκκλησίας της Ελλάδος (2004); затверджене Вселенським Патріархатом для парафій Грецької православної Архієпископії Америки паралельне грецько-англійське видання The Divine Liturgy of our Father among the saints John Chrysostom (Greek Orthodox Archdiocese of America, 2018); а також Литургикон, паралельне грецько-слов’янсько-сербсько-англійське видання Канадської єпархії Сербської Православної Церкви (2012).

При роботі, безумовно, брався до уваги традиційний церковнослов’янський переклад та чинна українська богослужбова традиція. Для порівняння вживалися інші наявні українські переклади: зокрема, попередні видання УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ в США і Канаді, а також видання Божественної літургії свт. Іоана Златоуста «Фонду пам’яті Блаженнійшого Митрополита Володимира» (2018). У виданні також враховано всі рекомендації Синодальної Богословсько-літургічної комісії ПЦУ, затверджені Священним Синодом 5 грудня 2019 р (Журнал засідання №71).

Редакторська правка стосувалася окремих слів, інколи – їхньої послідовності та розміщення того чи іншого елементу в тексті чинопослідування.

Загальним критерієм редакції було дотримання балансу між зрозумілістю тексту і відповідністю до сучасних норм української мови, збереженням вживання церковнослов’янських слів, які увійшли в українську богослужбову традицію (таких, як «єси», «благословен», тощо) без перекладу.

Водночас було усталено переклад низки церковнослов’янських слів, які співзвучні з українськими, але мають інше значення, і тому їхнє вживання в українському тексті змінює його зміст.

Так, церковнослов’янське слово «щедроты» (еквівалент грецького οἰκτιρμός – співчуття, співстраждання) у попередніх українських виданнях Служебника перекладалося як «щедроти» або «щедрість», у даному ж виданні воно виправлене на «милосердя» (таке значення дає словник церковнослов’янської мови свящ. Г. Дьяченка (перевид.: М., 1993, с. 838) і так перекладено, наприклад, сербською мовою).

Те саме стосується грецького слова κράτος (сила, могутність, влада), яке перекладено церковнослов’янською мовою як «держава», і у попередніх українських виданнях залишалося без перекладу з церковнослов’янської. Однак українське слово «держава» не відповідає значенню слова в оригіналі, і тому в даному виданні воно виправлене на «влада».

Уніфіковано практику вживання перекладу грецького слова φιλάνθρωπος, яке в українських виданнях паралельно подавалося і як Чоловіколюбець (фонетичне запозичення церковнослов’янського терміну), і як Людинолюбець (дослівний переклад). Враховуючи, що грецьке слово άνθρωπος і слов’янське «человік» означає всіх людей, а українське слово «чоловік» – лише осіб чоловічої статі, у редакції вжито лише переклад «Людинолюбець», що відповідає змісту оригіналу.

У певних місцях, де за змістом йдеться не про фізичний предмет (кадило), а про дію (кадіння), співзвучне у церковнослов’янській та українській мовах слово «кадило» перекладене як «кадіння».

Чин Божественної літургії містить багато ектеній, під час яких священник, відповідно до наявної практики, тихо читає молитви, а в кінці виголошує виголос. У попередніх виданнях тексти священницьких молитов почасти друкувалися на початку ектеній, далеко від виголосу. Внаслідок цього може скластися невірне враження, нібито виголос є завершенням ектенії. Насправді ж виголос – це завершальна фраза священницької молитви. Тому в цьому виданні тексти молитов надруковані ближче до виголосів. До того ж, на відповідне місце (до подячної ектенії) повернуто подячну молитву священника після причащання Святих Таїн.

В поминанні на ектеніях після слів про владу і військо додано згадку про народ, який за сучасним державним устроєм є джерелом влади і тому, окрім інших міркувань, підпадає під євангельську настанову молитися за владу. На проскомидії та Великому вході відбувається поминання «побожних людей», адже проскомидійне поминання звершується лише за приналежних до Церкви. Також у відповідних місцях прохань на ектеніях додано згадку про сестер.

На Великому вході наприкінці вжито форму «і всіх вас православних християн» (замість слів «вас і всіх»), бо така формула вживається у більш давніх виданнях церковнослов’янською мовою.

У заупокійному проханні потрійної ектенії слова «святійших патріархів православних» замінено на «спочилих ієрархів православних», також додано згадку про благочестивих і благовірних князів і гетьманів. У грецькому тексті згадка про патріархів у цьому місці відсутня, тому згадка про всіх спочилих православних архієреїв, а не лише патріархів, є більш відповідною меті цього молитовного прохання.

У молитві принесення дарів на трапезу, яка читається після Великого входу («Господи Боже Вседержителю, Єдиний Святий… Прийми ж благання і від нас, грішних, та принеси його до святого Твого жертовника»), слова «принеси нас» виправлено на «приведи». Слово «принеси» є помилкою церковнослов’янського перекладу, адже у грецькому тексті Божественної літургії вжито дієслово προσάγω, яке означає і «наближати, приводити», і «приносити». У молитві йдеться про священнослужителів, які у процесії Великого входу перенесли приготовані дари на святий жертовник – євхаристійну трапезу, та самі наблизилися до неї.

Ще одним складним місцем для українського перекладу є виголос під час анафори у момент піднесення дарів: κατά πάντα καί διά πάντα. У поданій редакції залишено «за всіх і за все», але потрібно розуміти, що у грецькому тексті йдеться насправді про те, що ми приносимо євхаристійну жертву 1) відповідно (κατά) до заповіді Христової та 2) відповідно (κατά) до всього того, що перед цим щойно згадував священик у молитві. Крім того, жертва хвали і подяки приноситься διά πάντα: за всі благодіяння Божі, явлені роду людському від створення світу (див.: «Молитвы и песнопения православного молитвослова с переводом на русский язык, объяснениями и примечаниями» Николая Нахимова. К.: Пролог, 2003, с. 410-412).

У продовженні євхаристійної молитви після освячення Дарів читання «тверезіння душі» є, скоріше за все, помилкою грецьких переписувачів, які сплутали грецькі слова νήψις («тверезіння») та νίψις («обмивання»), що відмінні тільки однією літерою та вимовляються тотожно. Аскетичний термін «тверезіння» в святоотцівській писемності та богослужбових текстах поєднується з поняттям розуму або ума, але не душі. Обмивання, тобто очищення душі від гріховних плям, є першим із плодів Євхаристії, і саме такий варіант використовується у сучасних перекладах деяких Помісних Церков.

У виголосі перед молитвою Господньою священник звертається до Бога з проханням про дерзновення називати Його – Небесного Бога – Отцем, що християни роблять всякий раз, коли читають заповідану Господом Ісусом Христом молитву «Отче наш». Сутність цього прохання не в тому, щоби просто насмілюватися призивати Бога, а щоби звертатися до Творця і Володаря всесвіту як до свого Небесного Отця. Це дерзновення християни отримали через таїнство Хрещення і дар Духа Святого, ставши Божим народом, дітьми Божими, які можуть тепер звертатися до Бога: «Авва, Отче!» (Рим 8:15). Відповідно у поданій редакції виголос виправлений так, щоби вірно передавати сенс прохання.

У молитві на схилення голови, що читається після «Отче наш», виправлено помилку перекладачів, які церковнослов’янський вираз «вся предлежащая» зрозуміли буквально, а тому застосували його до Святих Дарів, хоча за змістом молитва стосується не їх, а речей, які очікують нас попереду, що видно зі згадки про потреби подорожуючих та хворих.

Хоча триває дискусія щодо того, яку форму заклику слід вживати – «помóлимось» чи «помолíмось» – редакція пропонує зберегти більш поширену та усталену форму «помóлимось», залишивши на парафіях, які звикли до форми «помолíмось», можливість її використання. Загалом, прагнучи досягти в рамках української помісної богослужбової традиції, яка продовжує розвиватися, більшої однорідності термінології та практики, пропонується досягати цього еволюційним шляхом, зберігаючи простір для збереження місцевих традицій, які не суперечать Священному Переданню.

Частини тесту, які відсутні в грецьких оригіналах, але традиційно вміщуються у церковнослов’янських та українських виданнях, подано в квадратних дужках, чим позначено варіативність їхнього читання.

Синодальна Богословсько-літургічна комісія рекомендує також надати загальний дозвіл звершувати Божественну літургію за чином свт. Іоана Золотоустого і за чином свт. Василія Великого при відкритих Царських вратах до виголосу «Святеє святим», як це є у багатьох Помісних Церквах та широко практикується в Православній Церкві України. Водночас давня практика закриття врат може і надалі вживатися так, як це передбачене в уставі.

УХВАЛИЛИ: 1. Благословити до видання і вжитку в Православній Церкві України першу частину Служебника, з вміщеними у ній послідуваннями служб вечірні, ранньої, Божественної літургії свт. Іоана Золотоустого та молитов до причастя, у новій редакції перекладу 2020 року.

Синодальній Богословсько-літургічній комісії продовжити роботу над удосконаленням богослужбових текстів на основі відгуків, зауважень і пропозицій від єпископату, духовенства та вірних.

Надати загальний дозвіл звершувати Божественну літургію за чином свт. Іоана Золотоустого і за чином свт. Василія Великого при відкритих Царських вратах до виголосу «Святеє святим», як це є у багатьох Помісних Церквах та широко практикується в Православній Церкві України. Водночас давня практика закриття врат може і надалі вживатися так, як це передбачене в уставі.