30 липня 2018 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив заупокійну Божественну літургію та чин відспівування новопреставленої ігумені Варвари (Бороніної) у Володимирському кафедральному соборі міста Києва.
Предстоятелю Київського Патріархату співслужили Патріарший намісник, митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній, митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, митрополит Білгородський і Обоянський Іосаф, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, архієпископ Вишгородський Агапіт, єпископ Володимир-Волинський І Турійський Матфей, єпископ Запорізький І Мелітопольський Фотій, духовенство собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Звертаючись до присутніх Його Святість, зокрема, сказав: «В ім’я Отця і Сина і Святого духа! Дорогі браття і сестри, сьогодні ми зібралися тут, щоб провести в останню путь ігуменю Варвару. Вона прожила в чернецтві біля 60-ти років і присвятила усе своє життя служінню Богові. Вона не просто була черницею, а була справжньою черницею. Це значить, що була смиренною, слухняною і трудолюбивою. Постриг вона прийняла в Кременецькому жіночому монастирі, а потім, коли в радянські часи цей монастир закрили, то усіх черниць перевели в Корецький монастир.
Там монахиня Варвара була секретарем в ігумені Людмили, яка була досить суворою і освіченою. Це було якраз в часи гонінь на Святу Церкву за Хрущова. Після смерті ігумені Людмили монахиня Варвара могла стати ігуменьою цього монастиря, але їй не дали можливості і нова ігуменя так принижувала цю Варвару, як нікого. Вона її поставила прибиральницею в храмі і Варвара смиренно прийняла цей послух, незважаючи на те, що займала високе положення в монастирі, стала прибиральницею без ропоту. На це не кожний чернець чи черниця здатні, а вона прийняла смиренно. Потім, у 80-х роках, вона стала, спочатку в Екзархії, а зрештою в Патріархії, економом. І пробула так 38 років. Але не просто прожила 38 років, а прожила трудолюбиво. Вона нікуди не виходила з Патріархії, окрім як до Володимирського собору.
Але не в цьому її достоїнство, а в тому, що вона була надзвичайно трудолюбивою. Я мало зустрічав на своєму шляху таких трудолюбивих, як вона. Але Господь судив, що вона два з половиною роки пролежала безмовно. Ніби жила, і ніби й не жила. І ось вчора Господь прийняв її душу в Своє Царство. Туди, куди вона з молодих років направила свою душу, туди вона і пішла, в Царство небесне. Бо заради Царства небесного вона цей подвиг несла впродовж свого життя. Треба сказати, що вона була досить суворою, але суворою в правді. Тому її всі шанують за це. Нехай Господь простить їй усі вільні та невільні гріхи, бо немає людини яка б жила і не згрішила. І у неї, звичайно, свої є гріхи, але Господь милосердний і не відкидає жодну душу, яка направляє свій розум і своє серце до Нього. А вона до нього всією душею прагнула. Тому нехай Господь простить їй усі вільні і невільні провини та прийме її в Царство Боже на вічне і блаженне життя!».
Поховали ігуменю Варвару на чернечому кладовищі біля Свято-Миколаївського храму в с. Мощун Києво-Святошинського району Київської області.
Довідка:
Ігуменя Варвара (в миру Віра Сергіївна Бороніна) народилася 30 листопада 1927 року в Пензі (Росія), у віруючій родині Сергія і Марії, за національністю – росіянка.
У роки ІІ Світової війни працювала на фабриці. З молодості виявляла любов до храму і богослужіння, через що піддавалася утискам з боку атеїстичної влади. У 1950-х роках як паломниця відвідувала українські монастирі, в тому числі Києво-Печерську та Почаївську Лаври, жіночі монастирі, утвердившись у намірі стати черницею.
У 1957 р. була прийнята послушницею до Богоявленського жіночого монастиря м. Кременець Тернопільської області. Згодом завдяки працелюбності та добрим організаційним здібностям була призначена помічницею ігумені монастиря.
Після примусового закриття обителі радянською владою у 1959 р. разом з іншими сестрами перейшла до Свято-Троїцького Корецького жіночого монастиря Рівненської області, де також була помічницею ігумені, а потім виконувала інші послухи. На свято 40 севастійських мучеників у 1972 р. пострижена у малу схиму (мантію) з нареченням імені Варвара на честь святої великомучениці.
У 1981 році за розпорядженням митрополита Київського і Галицького Філарета, Екзарха України (нині – Патріарх Київський і всієї Руси-України), монахиня Варвара була призначена економом митрополичої резиденції в Києві. Від того часу понад 35 років матушка Варвара відповідала за господарство резиденції, кухню та організацію харчування, чистоту території та приміщень, зберігання та розповсюдження церковної літератури, яка видавалася Митрополією і Патріархією.
Усі, хто у ці роки в тих чи інших справах відвідували митрополичу резиденцію, згодом Київську Патріархію, мали можливість оцінити її смирення, старанність, працелюбність. Разом з тим, маючи значне коло господарських обов’язків, ігуменя Варвара ніколи не полишала участь в церковному богослужінні, молячись у недільні та святкові дні у Володимирському соборі.
За багатолітнє служіння і невтомні труди монахиня Варвара була возведена Патріархом Філаретом у сан ігумені, нагороджена наперсним хрестом з прикрасами. Також її праця була відзначена церковними орденами святої великомучениці Варвари і святої рівноапостольної княгині Ольги, держаним орденом княгині Ольги.