Перш за все я хотів би всіх вас привітати зі святою неділею і з прекрасним святковим днем у житті вашої парафії – днем освячення цього храму на честь святої рівноапостольної Марії Магдалини. Це велична подія у житті Золочівки, у житі передмістя Золочева, у житті кожного із вас, дорогі брати і сестри.
Я думаю, що отець Нестор разом із усією парафіяльною громадою радіють цьому дню, адже зовсім не кожне покоління громади має таку можливість, має щастя бути свідком освячення храму. І часто так буває, що одні люди вимріюють церкву, будують її, а освятити сподобляється вже інше, наступне покоління. Довкола, по всій Україні, побудовано дуже багато храмів, але лише окремі люди у різні історичні періоди ставали свідками воістину історичних парафіяльних літописних подій освячення святих церков.
Я вірю що цей храм, будувався найперше молитвою і любов’ю. Бо для того, щоби збудувався храм рукотворний, потрібно спочатку збудувати храм у своїй душі, у своїй душі та у своєму серці треба полюбити Бога, захотіти збудувати церкву, своїми почуттями і думками линути до Господа і тоді тільки можливою і здійсненною стає справа побудови рукотворної святині.
Власне, саме цю любов ви сьогодні засвідчуєте своєю участю у цій радісній події. Усім собором священнослужителів ми молилися, щоби освячений престол цього храму, на якому буде приноситися безкровна Жертва Тіла і Крові Христових, до кінця віку був збережений незахитаним, щоби ніяка рука не посміла перетворити цю святиню на щось інше і зневажити на цьому святому місці ім’я Господнє. Про такі сторінки життя нашого народу ми пам’ятаємо і повинні не забувати, вчити своїх дітей, щоби до віку не було на нашій землі більше богоборства, щоби не паплюжилися церкви, перетворюючись на склади або й просто відверто руйнуючись. За все це ми сьогодні щиро молилися, і я вір’ю, що Господь милосердний сповнить наші прохання.
Хочу окремо висловити подяка вашому настоятелеві отцю Нестору – цьому скромному, але дуже ревному і працьовитому священику, який разом із вами, спільними зусиллями будував і прикрашав цей храм. Згідно доброї традиції, зустрічаючи мене на церковному подвір’ї з хлібом, староста зазначив, що парафіяни бажають і будуть трудитися для того, щоби й надалі прикрашати храм, розписати його, впорядкувати довколишню територію. Я вірю, що з Божою поміччю все це прийде!
Сьогодні радість велика від споглядання на освячений престол, на цей святий іконостас. Знайте, що сьогодні радіє земля і радіють небеса, бо тут звершена ще одна Євхаристія, принесена подяка Творцю і так буде до кінця віку. Що може найбільше нас дивувати і бентежити наші серця, так це те, що звершили ми це освячення у вкрай непростий час для України, коли на Сході держави триває війна. Наголошую, саме війна, справжня, вже не якась там завуальована, чи щось подібне: справжня війна! Ось так, в одному куточку держави біда і смерть, а в другому куточку – освячено храм з вірою і надією на те, що у нас буде мир.
Не просто так ми в ектеніях промовляємо: в мирі Господу помолимось; і ще: за мир у всьому світі, за добрий стан святих Божих Церков і за з’єднання всіх. Це не порожні прохання! Як важливо сьогодні всім нам бути єдиними у цьому прагненні, прагненні до мирного неба над нашою державою.
І ось сьогоднішнє Євангеліє так символічно і так доречно наводить нам дуже яскравий приклад всемогутності Божої і постійної Його присутності у житті людини, якщо людина, звісно, сама шукатиме Бога. Кровоточива впродовж багатьох років жінка через дотик до самої лишень одежі Христа Спасителя отримує зцілення. Вона вже втратила будь-яку надію на людські сили і приходить до Господа. Я для себе провів таку паралель між цією жінкою і нашою Україною, яка сьогодні кровоточить і надіється лише на Бога.
Як багато слів ми сьогодні осмислюємо по-новому. І навіть застаріла відповідь на пасхальне привітання Воістину Воскрес! Воскресне й Україна! сьогодні знову набуває актуальності.
Так само і підняття з мертвих дочки Іаїра. Важливо усвідомлювати, що ці дві чудесні події пов’язані з Христом, з Богом і створені Його всемогутністю, яка здатна і зціляти найважчі рани, і навіть воскрешати з мертвих.
Дорогі у Христі брати і сестри! Дійсно, сьогодні на нашій землі триває війна. Але не запитуймо чому, а подумаймо, що від нас, зокрема, залежить, коли вона закінчиться. Це залежить від нашої віри, від нашої молитви і від нашої любові, тому що тільки у любові можна перемогти зло. Знайте, що зло породжує зло, але й також поїдає, нищить само себе. Це доводить уся багатовікова земна історія.
У Старому Завіті знаходимо чимало розповідей про різні війни. І Господь наш Ісус Христос уже в новозавітній час не раз говорив, коли розповідав про майбутній кінець світу, про численні війни, про повстання брата на брата, народу на народ і царства на царство. Але водночас у Біблії ми прочитуємо такі богонатхненні слова: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2 Пар. 20: 15, 17).
Ми ні на кого не нападали, нічого чужого не бажаємо, не жадаємо відняти землю іншого народу, тому це війна за правду, яка на нашому боці, а отже з нами й Бог. Чого ж лякатися, коли це Божа війна?! Коли добро переможе зло, чого нам бентежитись?! Нам потрібно тільки молитися, випрошуючи у Бога Його милості – миру на нашій землі, а у Божої Матері – простягнути над Україною від Сходу до Заходу і від Півночі до Півдня Свій чесний омофор.
Нам треба високо цінувати тих, хто безстрашно пішов захищати свою Батьківщину від загарбника. Бо ж не всі, далеко не всі готові йти і захищати сьогодні Україну. Хіба ж не з наших вуст лунають слова: а за кого вони там гинуть, за що вони гинуть? Думаєте, за якусь свою вигоду? Чи, можливо, скажете, що даремно? Ні, ці хлопці просто не захотіли віддавати свою землю чужинцям, не захотіли миритися з неправдою, з кривдою, зі злом. Вони полюбили Україну і свій народ більше за життя. Вони в усьому подібні до нас – ходили з нами по одних вулицях, навчалися, працювали, опікувалися сім’ями, але ми називаємо їх героями. Чому? Тому що залишили все і, не думаючи про себе, виступили на захист Батьківщини.
Дорогі брати і сестри! Я щиро вас вітаю з цим святковим у житті вашої парафії днем. Радійте, бо Своєю милістю Бог зглянувся на вас і ви завершили будівництво храм, освятили його. Радійте навіть у цей скрутний час, бо Господь явив вам велику милість.
Я хотів би, щоби до цього храму ви приносили лише свою радість. Приходьте і дякуйте Богові. Однак, якщо посилатимуться вам терпіння, приносьте до храму і сльози і знайдете втішення і заспокоєння у Бозі.
Живімо з непохитною надією на Бога, прибігаймо під заступнитцво Божої Матері і нам не буде чого боятися. За молитвами рівноапостольної Марії Магдалини нехай Всемилостивий Гоподь дарує нам перемогти всяке зло. Амінь!
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!