Один із догматів Церкви є істина про творіння світу Богом: “Вірую в Єдиного Бога… Творця неба і землі, всього видимого і невидимого”. Біблія про це повідомляє коротко: “На початку сотворив Бог небо і землю… І сказав Бог: нехай буде… І сталося так… І був вечір, і був ранок: день перший… другий… третій… четвертий… п’ятий… шостий… Так створені були небо і земля і все воїнство їх” (Бут. 1, 1-31, 2, 1).
З цих слів Святого Письма можна зробити ряд висновків, які повинні слугувати основою для всіх можливих богословських пояснень картини походження світу. Головні з цих висновків наступні:
1. Світ не самобутній, а є результатом творчого акту Божого.
2. Світ не побудований Богом з вічно існуючої матерії, але створений, тобто і сама матерія і світ в цілому покликані з повного небуття до буття єдино всесильним творчим словом Божим.
3. Творіння світу не було миттєвим, але поступовим, “шестидневним”.
Ці висновки, будучи свого роду аксіомами християнського розуміння походження світу, ставлять тим самим перед богословською наукою завдання їх осмислення і можливої інтерпретації у світлі досягнення сучасної наукової думки. З цієї сторони дані положення висувають досить конкретні проблеми:
1. Творіння світу Богом було вимушеним чи вільним актом?
2. Якщо світ не самобутній, то яка його природа, сутність?
3. “Шестиднев” творіння чи не вказує на еволюційну теорію?
Коли ми розглянемо ці питання, то відповідні будуть наступним.
1. З християнського вчення про Бога, як Істоту самобутню, вічну і незмінну, випливає, що всі його акти і творіння, промишлення, спасіння і суд – являються абсолютно вільними, тобто необумовленими ніякими зовнішніми причинами. Єдиною причиною всіх дій Божих, враховуючи акт творіння світу і особливо його спасіння, християнство називає любов Божу; “Бо так Бог полюбив світ…” (Ін. 3, 16). Однак і сама творча дія Божої любові, була вільною. Священик Павло Флоренський зауважує по цьому питанню “…з природи Бога нічого не можна сказати про існування світу; бо акт світотворення, - чи будемо ми його рахувати миттєвим і історично досяжним, чи поступовим і розтягнутим на весь історичний час, або розкривається в безкінечному часовому процесі, або, нарешті одвічним, – при всій багатогранності можливостей розуміння, неприхильно повинен розумітися вільним, тобто з Богом виходячи не з необхідності”. Даний вислів Флоренського достатньо чітко і яскраво формулює і пояснює одне з важливіших положень богослів’я про позапричинність дій Бога, тобто Його абсолютної духовної свободи. Природно, що ця свобода надає можливість певних актів з сторони Спасителя, який прагне безкінечно виливати Своє благо.
2. По питанню природи або сутності світу існують дві протилежні точки зору пантеїстична і дуалістична. Перша з них ототожнює матерію з сутністю Бога, в результаті чого знищується будь-яка різниця між Богом і матерією, яка наділена можливістю безмежного і закономірного розвитку. Друга дуалістична, розглядає матерію як субстрацію самобутню, співвічну Богу, з котрої Бог лиш формує світ, подібно архітектору-будівельнику, але не творить його. Обидві ці точки зору не можуть бути прийняті православним богослів’ям, які по суті протилежні християнському віровченню.
Християнство відкидаючи пантеїстичну і дуалістичну концепції, стверджує у відповідності з біблійним контекстом про створення світу, що матерія, як така, а відповідно, і утворений з неї світ, створені Словом Божим, тобто покликані ним в буття з небуття. Святий Іоан Доманскін пише: “Він Сам для всього буття, так як (в Ньому) – те, що існує, не тільки тому, що Він сам привів його з небуття в буття, але й тому, що сила його охороняє і підтримує те, що від Нього вийшло”.
Відомий російський релігійний мислитель Є. Трубецький (1920) вважає, що “Предвічна Софія Премудрість містить в собі вічні ідеї – прообрази всього створеного, всього того постаючого світу, який розгортається в часі. Значить – в предвічному творчому акті, – Бог до початку часу бачить небуття наповненим безмежною багатоликістю позитивних можливостей. Небуття безвідносне в Ньому від віку перетворене в відносне небуття, тобто в позитивний потенціал, або можливість деякого існування і є те. що постає в часі”. Іншими словами, сила “енергія” (за термінологією св. Григорія Палами) Божественного слова явилася тим, що породила і здійснила матерію і світ у всій його багатоликості, але як дещо зовсім відмінне від природи Бога. Звідси випливає, що матерія і весь світ без підтримки Божественної сили є ніщо, небуття, тобто самі по собі вони мають самостійної сутності. Їх буття цілком і повністю обумовлене належністю до енергії Божественного слова. Як пише св. Григорій Палама: “Бог є і називається природою всього існуючого, бо Йому все належить і існує в силу цієї належності, але не належності до його природи, а до його енергії”. Професор В. Зенковський говорить в зв’язку з цим: “Божественні енергії принизують світ, через ці енергії світ тримається Богом і керується ними”. Це св. Григорія Палами, яке зберігає анофатичний момент в понятті Божества і в цей же час врозумляючу “всюдиприсутність” Бога в світі в Божественних енергіях, не тільки важливо для богослов’я, для чистоти вчення про Бога, але й важливо для метафізики, для розуміння світу.
Християнському богослів’ю немає необхідності погоджувати біблійне вчення з науковими теоріями, тому, що, як підкреслюють критики, будь які теоретичні уявлення про світ можуть розділюватись лише як наближення до точного опису об’єктивної реальності. Їх не можна видавати за саме останнє, абсолютне і єдино можливе слово науки. Реальний світ залишається і завжди буде незмірно складніший будь-яких найвитонченіших і незвичайних уявлень про нього. Не світ повинен погоджуватися з нашими уявленнями про нього, а навпаки – наші уявлення правомірні лише постільки, поскільки вони адекватно відбивають об’єктивну “реальність”.
В зв’язку з проблемою виникнення світу стоїть і питання про просторово-тимчасової характеристики Вселенної, тобто кінцева чи безкінечна вона, початкова чи безпочаткова. Релігієзнавець С.Т. Мелюхин стверджує, що послідовно проведена ідея безкінечності світу в просторі і часі, нествореності і незнищуваності матерії і руху, вічності їхніх існувань вступає в рішуче протиріччя зі всіма релігійно-ідеалістичними системами. Ця ідея являє собою фундамент послідовного наукового, матеріалістичного світопізнання». Але в світі науки це його запевнення, мабуть, нерозділяють.
Тому, щоб пізнати істину і не ловити себе на постійних наукових “доказах” і приписувати їм всю правду, посилаюсь на книгу “Це було так! Біблія і сучасна наука про походження Всесвіту”, що дуже добре допомагає нам розібратися у цих питаннях, в ній сказано: “Що наукові експерименти базуються на відтворюваності дослідження для отримання об’єктивних даних. Але виникнення Всесвіту, життя на Землі і людини неможливо відтворити в лабораторних умовах, як неможливо неживі хімічні речовини перетворити на живі істоти. Тому треба визнати встановлений палеонтологією факт, що існуючі види тварин не пройшли ніякої еволюції. І все, що виходить від сучасних марновірних заперечувачів, антинаукове, тому що є наслідком необґрунтованих припущень”. Для виникнення живих систем потрібна органічна речовина, а для утворення органічної речовини потрібні живі системи; простір і час, створені Богом – це основні форми існування матерії та енергії; для закономірної координації явищ, що змінюють одне одне, які не можуть існувати поза матерією; все видиме і невидиме – наслідок сили, слави, мудрості і розуму Бога Творця і Вседержителя.
3. Що можна з богословської точки сказати про характер походження світу, тобто про те, як він створився. Святе Письмо відповідає на це питання лише частково. Воно говорить про “шестиденне” творіння, тобто про встановлення світу в послідовному шестиступеневому сходженні від нижчих форм до вищих, завершаючи людиною. Чи свідчить це про еволюційність розвитку світу? Враховуючи, що єврейське слово “йом” перекладене на слов’янську і російську мову як “день” і означає не тільки день, але й період, епоху, невизначений проміжок часу, момент – можна без сумніву говорити лиш про якесь шестиперіодне становлення світу, а не про миттєве його походження вцілому. Можливо, що дані шість творчих “днів” були навіть не часом, а актами, якими Бог поступово творив нові види буття. Святий Григорій Ніський писав: “З першого творчого імпульсу всі речі існували в своїй заданості, ніби деякою плодотворною силою, вживленою в світотворення для народження всіх речей…” Блаженний Августин сказав: “Я думаю, що Бог на початку створив всі істоти, одних дійсно, інших з їхніх першооснов… Подібно тому, як в зерні невидимо міститься все, що повинно з часом розвиватися в дерево, так подібно уявляти собі, що і світ в момент, коли Бог одночасно створив всі речі, вмістив в собі всі речі, які земля народила, як можливості і як причини, перш ніж вони розвивались у часі такими, якими знаємо їх ми”.
З богословської точки зору принципово допустимі обидва варіанти (творіння і еволюція), так як в обох випадках законодавцем і творцем всього є Бог. Однак історія науки не засвідчила ще факту переходу одного виду в інший, має місце лиш внутрішньовидове змінення. В.Зенковський писав: “Не менш важливо великі ідеї неперервності в біології – в проблемі розвитку одних видів тварин з інших. Спочатку – після робіт Дарвіна ідея безперервності мала великий успіх, але більш уважне вивчення фактів показало, що побудувати генеологічне дерево з розвитку “видів” тварин одних з інших неможливе: цілі групи видів виявляються ніяк не пов’язані з іншими”.
Особливі ускладнення атеїстичний еволюціонізм має у вирішені питань про видотворення з вищих тваринних і – неподоланні труднощі у вирішені задачі задач – появи людини. Псалмоспівець Давид говорить: “Усе, що хоче Господь, те Він чинить на небі та на землі, на морях та по всяких глибинах” (Пс. 135, 6).
Згідно сказань Мойсея, людина створена на шостий день творіння “І сказав Бог: створімо людину” (Бут. 1, 26).
Святитель Григорій Богослов називає Отця Винуватцем, Першопричиною всього, що існує, Сина – творцем, Духа Святого – Здійснювачем (Який звершує справу Сина).
В богослов’ї існують дві точки зору на характер створення людини Богом. В Біблії сказано: “І сотворив Господь Бог людину з порогу земного, і вдихнув у ніздрі її дихання життя і стала людина душею живою” (Бут. 2, 7), – рахуючи, що в людині і душа і тіло були створені зразу “з пороху земного”. Друга точка зору більш поширена серед сучасних богословів, спирається на той же “порох землі”, залишає місце для еволюційної теорії, згідно з якою тіло являє собою результат перетворення раніше існуючої матерії. При цьому богослови одноголосно вважають, що дія Бога “мала місце або шляхом керування еволюцією, або безпосередньо, щоб прилаштувати тіло до душі, яку Бог в неї вселив”. Ця думка приводиться преподобним Серафимом Саровським, який говорить: “Господь не одну плоть Адамову створив з землі, але разом з нею і душу і дух людський, але до цього часу, коли Бог вдихнув в нього подих життя, Адам був схожий на інші тварини …”
Автор Книги Буття розповідає: “І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх” (Бут. 1, 27). “І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею...” (Бут. 1, 28)
Однак для християнина питання про те, як появились різні форми життя, в тому числі і людина, не мають ніякого принципового значення. Бо, якщо “де хоче Бог, перемагаються закони природи”, то тим більше самі “закони природи” Він створив так як хотів. І лишається тільки не зрозумілим, яким чином можливе відкриття природознавства цих законів могло б, як це стверджують деякі, підірвати християнський світогляд?
Для християнина виникнення і існування цього дивного по своїй гармонії красі і закономірності світу прямо випливає з визнання буття Вищого Розуму, якого називаємо Богом і який є першопричиною всього існуючого. Для свідомості, яка заперечує буття цього творчого Розуму в світі, походження всесвіту, життя, людини є фантастичне диво, в яке лишається тільки вірити, але яке не можливо розуміти.
Православні християни стверджують буття Розумної Причини цього дивного світу: “На початку створив Бог небо і землю” (Бут. 1, 1), світ видимий і невидимий. Видимий світ створений для людини, для її земного життя, а невидимий – для вічності. Що ми і читаємо в “Символі Віри”, що був прийнятий на І Вселенському Соборі 325 р. в м. Нікеї: “Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого”.
Використана література
1. Біблія. Книги Священного писання Старого і Нового Завіту. Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – Вид. Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004.
2. Це було так! Біблія і сучасна наука про походження Всесвіту / Л.М. Козирчук, С.Л. Гуценко. – Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2005. – 101 с.
3. Догматичне Богослів’я / прот. В. Вепрук. – Чернівці: Рута, 2002. – 543 с.
4. Митрополит Московский Филарет. Пространный христианский катехизис Православной Кафолической Восточной Греко-Российской Церкви. – М.: Синодальная типография, 1909. – 104 с.
5. Св. Григорий Богослов. Слово 27, о богословии первое // Творения. – Ч. 3. – М., 1944.
6. Христианская апологетика / Н.П. Рождественский. – 1884. – Ч. 2. – 487 с.
7. Апологетика / В.В. Зенковский. – Париж, 1957. – 260 с.
8. Християнское вероучение в апологетическом изложении / П.Я. Светлов. – Киев, 1910.