Зарозумілість видно і в тому, що ти думаєш, що любиш Бога, коли насправді лише думаєш, що любиш Його. Хто Бога любить, той має і до ближнього любов...
Хто любить Бога, хоча б тисячу образ на день йому наносили, не має поривів до гніву і не сердиться, не втрачає внутрішнього миру, з ним не буває, що раптом всередині все спалахне, так що від збентеження і молитися не може, як це буває з тобою. Також і з самої боротьби помислів, яку ти відчуваєш, можеш переконатися, що це тобі тільки здається, що ти любиш Бога.
Святі отці представляють такий приклад:
коли котел кипить, то ніяка гадина, навіть жодна мала комашка не може наближатися до нього, обпалюючись від жару котла. Якщо ж вогонь згасне і котел охолоне, то не тільки комахи зручно сідають на ньому, а й різні гади сміливо залазять і спокійно лежать в ньому. Так і вогонь істинної божественної любові відганяє всякі нечисті помисли, а коли подібні помисли сильно турбують людину, то це явна ознака того, що вона не досягла ще сповна любові Божої.