Анатомія і психологія сімейного конфлікту: православний погляд

…Прекрасний літній день. Яскраво світить сонечко, небо здається бездонним і чистим. На паперті храму стоять наречені, чекаючи на священика, котрий вийде до них і розпочне чин заручин та вінчання. Настрій прекрасний, однак є хвилювання, приємне хвилювання. У цей час забуваєш про те, що люди не вміють літати і в одну мить, в одну секунду у тебе виростають крила і ти летиш, підкоряючи захмарну далечінь…Хлопець і дівчина, котрі романтично проводили час, зустрічались, – зараз стоять перед храмом Божим і прагнуть поєднати свої долі назавжди. При цьому обоє мріють про щасливе майбуття, про безтурботність, легкість. Дуже часто молоде подружжя думає, що все у них буде «гладко» і, одружившись, вони будуть одразу ж насолоджуватися благами сімейного життя, при цьому не прикладаючи ніяких зусиль. Однак, життя в шлюбі – це не лише медовий місяць [2]. Основна ілюзія щодо сімейного життя полягає у тому, що всі шукають і чекають від нього щастя, як чогось готового, яке вони неодмінно повинні знайти без праці і зусиль [3]. Насправді, щастя, а точніше – любов, в наслідок якої люди отримують справжнє щастя, ще треба досягти.

Під час таїнства Вінчання є такий момент, коли над молодими тримають вінці4, котрі символізують не лише царські вінці, а й мученицькі. Хор співає в цей час дивні, здавалося б, для шлюбу тропарі: «Святі мученики, ви славно страждали і вінчалися, моліться до Господа, щоб помилував душі наші»5. Однак, саме ці слова описують ті випробування та труднощі, котрі супроводжують сімейне життя. Недаремно воно порівнюється з подвигом мучеництва. Мета шлюбу – досягнення любові. Шлях до цієї мети є надзвичайно тернистим, оскільки необхідно жертвувати собою, заради коханої людини, поступатися, знищити власний егоїзм і всеціло служити благу ближнього. Шлюб вимагає від нас «переступити через себе», а це, ой, як непросто! Недаремно німецький поет ХVІІ століття Ф. Логау говорить, що

«Бой с самим собой –

Есть самый трудный бой.

Победа из побед –

Победа над собой.» [6]

Саме тому, коли молоде подружжя потихеньку відходить від гучного святкування весілля, коли підходить до завершення медовий місяць і поступово починається спільне життя, то чоловік та дружина зіштовхуються з таким явищем, яке має назву «сімейний конфлікт». Взагалі, це явище є природнім і не слід лякатися і думати, що ви помилилися при виборі супутника життя, як тільки виникає перший конфлікт. Адже новоутворену сім’ю складають дві різні людини, з окремих сімей, з різними світоглядами, вихованням, особливостями, побутом, традиціями. І ці дві, скажемо так, різні істоти мають стати єдиним цілим!!! Звичайно, поки вони притруться один до одного, поки навчаться поступатися, жертвувати, то «іскри» від тертя ще будуть і будуть сипатися. Священик Ілля Шугаєв наводить такий приклад сімейного притирання: «Уявімо собі два каменя – гострих і твердих. Поки вони не торкаються один одного, то, начебто, все добре, ніхто нікого не чіпає, але положи їх в мішок і потряси сильно і довго. Можливі два варіанти: або камені обтешуться і вже не будуть ранити один одного, або не хотячи позбавлятися своїх гострих кутів, врешті порвуть мішок і повилітають з нього. Мішок – це сім’я. Або подружжя через «дрібні» самопожертвування притруться, або розлетяться в гніві» [7].

Поняття „конфлікт” походить від латинського „conflictus („сутичка”). У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначити як загострення суперечностей, що виникають у результаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними. Це супроводжується спробами примусового нав’язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства. Абсолютно безконфліктних шлюбів у природі не існує. Навіть найгармонійніші пари, що кохають один одного, періодично сваряться через ті чи інші причини. І це зовсім не свідчить про сімейне неблагополуччя. Навпаки, свідчить про те, що їхні почуття живі, а стосунки постійно розвиваються. Хоч як любили б один одного члени сім’ї, обов’язково в якихось питаннях їхні думки розходяться. Отже, зіткнення інтересів неминуче. У складних, конфліктних ситуаціях яскраво виявляється внутрішня сутність кожної людини. Хтось реагує на те, що відбувається, бурхливо, емоційно. Інші виявляють терпіння й дипломатичність, намагаються згладити гострі кути. Треті й зовсім розряджають обстановку веселим жартом. Поведінка в момент конфлікту залежить від темпераменту кожної людини, її характеру, навичок, виховання, світогляду, накопиченого життєвого досвіду. Є чимало сімей, де подружжя конфліктує один з одним постійно, дуже бурхливо, проте при цьому чудово почувається. Зіткнення інтересів дає їм можливість виговоритися, отримати емоційну розрядку, краще зрозуміти один одного, а в результаті – стати ще ближчими.

Конфлікти в сім’ї – це загострення суперечностей між її членами на основі розходження ідей, поглядів, інтересів, потреб, прагнень внаслідок низького рівня етико-психологічної культури, невміння долати різні труднощі. Проте, найчастіше конфлікти в сім’ї не мають важливих на те причин і виникають через різні дрібниці. Вирішуючи сімейні питання, подружжя досить часто припускається однієї загальної помилки: кожен з них, щиро упевнений в тому, що має рацію саме він, захищає лише свою думку, не враховуючи думки іншої людини. Подібна принциповість, як показує досвід, є причиною більшості затяжних сварок [8].

Якою може бути в даній ситуації реакція людини, що має зовсім іншу точку зору? У неї є тільки два шляхи: або прийняти думку іншого, всупереч своїй, або залишитися при власній. Припустимо, один з членів подружжя поступився, не витримавши натиску, і прийняв нав’язуваний погляд всупереч своїм уявленням – хіба це укріпить подружній союз хоч на йоту, зробить побраних ближчими, відкритішими, довірливішими однин до одного? Звичайно ні. Хоча відкритої сварки може і не бути, але в душі поселиться образа, незадоволеність. Якщо ж хтось з них залишиться при своїй думці, то це неодмінно приведе до сварки, до нескінченних з’ясувань відносин: «Хто має рацію: я чи ти?», внаслідок чого спільне життя перетвориться на безнадійну виснажливу боротьбу. Тим, більше, як показує практика, абсолютно правих в сімейних сварках не буває: кожен з тих, хто сперечається в чомусь правий, а в чомусь – ні.

Деякі подружжя, не знаходячи виходу зі спірної ситуації, починають шукати собі союзників на стороні: серед своїх батьків, друзів. З цієї миті боротьба перетворюється на боротьбу двох сімейств або двох груп. Вона виявляється такою ж руйнівною і безрезультатною, і може привести тільки до одного – зруйнування сім’ї.

Посварилися, виник конфлікт, який сам по собі – не таке вже страшне явище в житті сім’ї, але за однієї умови: якщо в результаті подружжя приходить до якоїсь загальної думки, якщо інцидент вичерпується, не залишаючи неприємного осаду в душі, обтяжливого відчуття. Краще всього в цьому допоможе спокійна розмова про ситуацію, що створилася. Причина сварки повинна бути з’ясована і ліквідована – інакше конфлікт стане хронічним, затяжним.

На жаль, багато подружь роблять якраз навпаки – прагнуть не заглиблюватися в з’ясування відносин, займаючи позицію стороннього спостерігача, сподіваючись, що все поступово налагодиться само собою. Наприклад, чоловік, виявивши у дружини повну байдужість до кухні, до приготування їжі, зціпивши зуби, чекає, чим же це закінчиться: коли дружина здогадається, що чоловіка непогано було б і нагодувати?! Як правило, це очікування затягується, і тоді наступає вибух. Звичайно, відкритий різкий конфлікт, сварка, повна взаємних докорів, образ, претензій, – це теж спосіб вирішення конфліктів. Але чи продуктивний?

Ще один не менш «шкідливий», хоча не такий «бурхливий» спосіб налагоджування відносин полягає у взаємному упертому мовчанні, коли кожен ображається на іншого, але на розмову, на обговорення сімейних справ не йде. Подружжям в таких випадках оволодіває почуття жалості до себе, образа на іншого [9].

Як же навчитися приходити до єдиного рішення, якщо погляди не співпадають, виходити зі сварок і конфліктів з найменшими втратами?

Напевно, кожна людина інтуїтивно відчуває, що для цього необхідно поступатися один одному в складних і простих ситуаціях сімейного життя. Відчувати – то відчуваємо, але, коли мова заходить не про загальний принцип – взаємно поступатися, а про конкретну ситуацію, молоде подружжя часто починає міркувати так: «А чому саме я повинна поступатися, а не він? Хай він поступиться мені в цьому питанні, а я йому в якому-небудь іншому!» Зрозуміло, що кінця розмові на цю тему немає, точніше, кінець один – скандал.

Мистецтво вирішувати сімейні проблеми полягає в тому, що подружжя, відступаючи від своїх сталих поглядів, думок, йде назустріч один одному. Під час будь-якої суперечки потрібно просто поставити собі питання: «Що для мене важливіше – моя думка чи наш союз?», «Я» або «ми»?». У сім’ях, що мають вже чималий досвід спільного життя, відповідь на це питання приходить майже автоматично, вона однозначна – перш за все сімейне щастя.

Можна сказати, що уміння вирішувати сімейні конфлікти – це перш за все уміння зробити крок назустріч іншому, здатність змінити свої погляди, позиції. На жаль, варіант, коли обох людей наділено цією здатністю, зустрічається достатньо рідко, набагато частіше нею володіє лише один з них. Саме на цій «поступливій» людині, фактично і тримається сім’я, вона стає її цементуючою силою.

Перший крок назустріч важливий не тільки під час ухвалення важливих сімейних рішень, коли думки подружжя не співпадають, коли в сім’ї виникає конфліктна ситуація. На перших етапах спільного життя, в період пристосування, точніше, навчання жити удвох, подружжя часто-густо підстерігають дрібні, незначні помилки, які зазвичай приводять до таких же дрібних конфліктів, конфліктів через дурниці. Проте якщо їх вчасно не погасити, ці дрібні конфлікти можуть розгорітися сильніше і добре попсувати нерви обом членам подружжя.

Іноді в конфліктній ситуації цілком справедливі докори в адресу чоловіка, виражені неточно, в невірній формі, можуть просто не дійти до його усвідомлення зовсім не тому, що він глухий до переживань, байдужий до них, а просто тому, що йому дружину важко зрозуміти? У житті кожної подружньої пари, поза сумнівом, були такі випадки. Особливо типові вони для початкового періоду спільного життя.

Для кращої ілюстрації, можна навести такий приклад: когось одного з молодого подружжя – припустимо, чоловіка – несподівано запросили на зустріч старі шкільні друзі. Чоловік хотів попередити дружину про те, що затримається, але телефону поблизу не опинилося. Потім він вирішив, що затримається ненадовго, і в результаті дружині нічого не повідомив. Дружина прийшла з роботи, приготувала вечерю. Вирішила, що вечеря вдалася, як кажуть, «на славу», і з нетерпінням почала чекати чоловіка. Година проходить за годиною, чоловіка все немає, вечеря давно охолола. За час очікування дружина відчула безліч переживань: спочатку сум через те, що вечеря остигає, а чоловік спізнюється; потім неспокій через те, що він затримується і чи не трапилося з ним що-небудь; нарешті, образу. Але лунає довгоочікуваний дзвінок у двері, дружина відкриває і… конфліктна ситуація в наявності. Дружині, як ми бачимо, є на що ображатися і бути незадоволеною. Чоловік прекрасно це знає, але сподівається на прощення і розуміння: адже у нього є обставина, яка пом’якшує провину – друзів він не бачив «тисячу років» [10].

Подібних ситуацій в житті молодого подружжя буває достатньо багато зовсім не тому, що вони не люблять один одного, неуважні, егоїстичні і живуть тільки своїми інтересами. Просто перебудуватися на сімейне життя, життя удвох буває не так легко. Але якщо подружжя здатне вчитися на своїх помилках, то напевно іншого разу вечеря буде спожита вчасно, і приводу для образи не виникне.

Отож, як вийти з наведеної вище ситуації, не доводячи справу до конфлікту? Досить просто. Припустимо, дружина зустрічає чоловіка наступними словами: «Я тебе так чекала, навіть розсердилася. Де ж ти пропадав так довго?» Чоловік пояснює те, що відбулося, вибачається. Все – інцидент вичерпаний.

Проте далеко не всім молодятам вдається так розумно поводитися в конфліктній ситуації. Уявімо тепер і такий діалог. Чоловік, відчуваючи себе винним, звертається до дружини: «Пробач, я затримався!» І тут же пояснює чому. Дружина у відповідь: «А я тебе зовсім і не чекала!» або «Міг би і взагалі не приходити!» – і йде, гримнувши дверима…

Конфлікт залишився невирішеним, більше того, він посилився, доповнився новим змістом. Звичайно зрозуміло, що дружина сказала зовсім не те, що хотіла сказати, адже вона чекала чоловіка, і її слова насправді означають: «Я на тебе дуже образилася, так образилася, що навіть не хочу з тобою говорити!» Але навіть якщо чоловік і почує несказане дружиною і зрозуміє справжній сенс, то і тоді йому буде дуже складно вирішити конфлікт, тому що дружина не тільки образилася, але й фактично відмовилася брати участь у вирішенні ситуації, що склалася, тобто відмовилася йти назустріч, проявити доброту, поблажливість, терпимість. Щоб вийти все-таки з конфлікту, чоловікові доведеться взяти всю відповідальність на себе, постаратися заспокоїти дружину, а потім вирішити конфлікт. Якщо ж у нього не вистачить тверезості розуму, доброзичливості, якщо він сам образиться на слова дружини, зрозумівши їх буквально, як знак зневаги, то конфлікт розростатиметься все більше і більше [11].

Є тільки один спосіб вирішення сімейних проблем, конфліктних ситуацій, позбавлення від образи – це спілкування подружжя, уміння розмовляти один з одним і чути один одного, це постійний діалог. За затяжним, недозволеним конфліктом, сваркою, як правило, ховається невміння спілкуватися.

Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя з’являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень найбільша.

Другий кризовий період пов’язаний з появою дітей. Ще незміцніла система «Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

• Погіршуються можливості професійного росту подружжя.

• У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності (захоплення, хоббі).

• Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем виховання дитини.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» за новими .

Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18-24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду вікових змін в організмі, виникненням почуття самітності, пов’язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, “поки не пізно”.

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.

Конфліктна поведінка членів подружжя може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями тощо.

Дійсно, як не парадоксально, але перше, з чим зустрічається молода сім’я після медового місяця – це конфлікт, притирання один до одного. І багато молодят можуть в цей час думати: «Чому так важко? А де ж сімейне щастя?» Відповісти на подібні питання хочеться словами старця Паїсія Святогорця, який повчає: «спочатку, поки сімейне життя молодих не ввійде у нормальне русло й поки вони не пізнають один одного як слід, вони можуть зазнавати певних труднощів. Таке відбувається на початку будь-якої справи. Кілька днів тому я спостерігав за одним пташеням. Воно перший раз вилетіло з гнізда, щоб знайти собі їжу. Бідолаха не вмів ловити комах і, літаючи на висоті людської долоні від землі, витратив цілу годину, поки не піймав якусь комашку. Дивлячись на пташку, я міркував про те, що будь-яку справу розпочати непросто. Випускник університету, отримавши диплом і почавши працювати, спочатку зазнає труднощів. Послушник у монастирі на початку свого чернечого життя теж зазнає труднощів. І парубок, що вступив у шлюб, теж буде зазнавати труднощів на початку» [12] .