Ваше Високопреосвященство!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!
Хрещення Київської Руси-України – це велика і достойна уваги справа нашого просвітителя великого князя Володимира. Саме після цієї події життя наших предків починає кардинально змінюватися – із язичницьких фанатиків вони стають християнами, носіями Божої благодаті. Хрещення Русі змінило як внутрішній стан людей, так і зовнішній. Із хрещенням Руси починається розвиток духовності, а саме відкриття багатьох монастирів, церков, шкіл, які ставлять початки богословської думки і богословської освіти.
Літопис руський нам повістує наступне: «Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав «Боже великий, що створив небо і землю! Поглянь на нових людей своїх! Дай же їм, Господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнські, і утверди в них віру правдиву і незмінну. А мені допоможи Господи, проти ворога-диявола, щоб надіючись на тебе і на твою силу, подолав я підступи його» [6, с. 66].
Із цього починається новий етап життя в державі Київської Русі. І першою же справою великий князь Володимир ставить багато церков і провіщає невчений люд книжною справою. Як говорить нам літопис: « …і повелів він (Володимир), робити церкви і ставити їх на місцях, де ото стояли кумири…, і пославши( мужів своїх), став він у знаних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне» [Цит. за: 5, с. 75].
Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищу культуру, осередками якої стали церкви. Великий князь почав поставляти дуже багато церков не тільки в Києві, але і за його межами. По закінченні будови, крім кліру, потрібно було багато грамотних людей: читців, співаків, тощо. І тому при церквах Володимир засновував школи для навчання боярських та священичих дітей [9, с. 121 – 122].
Але основну справу просвітництва людей узяв на себе великий князь Ярослав Мудрий. Як пише літописець: «І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися» [Цит. за: 5, с. 78]. Християнство за святого Ярослава значно поглиблюється. В Києві з’являються монастирі святого Юрія та святої Ірини. Недалеко села Берестова, на горі над Дніпром, у печері оселилися перші пустинно жителі, священик Іларіон, згодом митрополит, до якого пристав Антоній, що був пострижений на Афоні і приніс в Україну ідеал чернецтва…, і саме засновується Києво-Печерський монастир, який у подальшому став осередком культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти і співів.
Школи були не тільки в монастирях, але також при більших церквах. Літопис оповідає, що Ярослав зібрав до школи у Новгороді 300 дітей, і через це треба думати, що в Києві було їх не менше. І далі Нестор Літописець розповідає: «Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги, і багато переписавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам… У ній же належні співи воздають Богові в належні часи. І інші церкви ставив він по містах і по поселеннях, настановляючи попів і даючи їм частку майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому доручено Богом» [6, с. 92].
Князь Ярослав Мудрий наказав перекладати й переписувати книги: «зібрав багато писців і перекладав з грецького на слов'янське письмо, і списали книги много». З часом кількість таких фахових переписувачів значно збільшилася. Накопичення книжок дуже скоро привело до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, про яку згадує літопис під 1037 роком. Готова до читання книга цінувалася дуже дорого. Наприклад у той час 8 гривень коштував один молитовник, а за 50 гривень можна було купить ціле село. Тому книги в мали велику шану і люди з великим бажанням і натхненням черпали корисну інформацію.
Дослідники вважають, що загальний рівень освіти Київської Русі був одним з найкращих у тогочасній Європі [7, с. 91]. Не випадково Нестор Літописець відзначив: «Князь Володимир орав освітню ниву, князь Ярослав Мудрий її засівав, а сучасники мають можливість збирати врожай» [Цит. за: 7, с. 91].
Святий благовірний князь Ярослав Мудрий показав нам приклад справжнього християнина і справжнього керманича держави. Своє правління він розпочинає із будівництва церков, відкриття бібліотек і шкіл.
Безперечний є той факт, що Хрещення Київської Руси-України поклало великий фундамент у розвитку культури народу, а особливо богослів’я Церкви. І враховуючи все вище сказане, слід зазначити, що і цей розвиток культури спричинив те, що Київська Русь може похвалитися справжніми шедеврами літератури. І в даній статті, хочеться підкреслити саме богословську літературу в світлі Хрещення Київської Русі. До числа цієї літератури хотілось б віднести, найперше твір ченця Іларіона «Слово про Закон і Благодать», якого князь Ярослав Мудрий поставив у 1051 році митрополитом із русичів без згоди на це Константинопольської Церкви.
Своїм твором митрополит Іларіон показує тогочасному люду справжність християнства і найперше його переваги над іудейством. Підкреслюється протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової – християнської). «Закон» – це холод, морок і рабство, а «благодать» – тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело.
Також цим твором і показано рівень освіти тогочасного суспільства і його сприйняття та розуміння істин стосовно Церкви Христової. Бо святитель Іларіон пишучи такий твір знав для кого пише і мусів розуміти рівень освіченості слухачів. Очевидно, що воно було виголошене пресвітером Іларіоном у Софії Київській під час її освячення перед князем Ярославом Мудрим та його оточенням.
Основну увагу хочеться надати богословському глибокому змісту «Слову про Закон і Благодать». Із перших рядків даного твору ми зрозуміємо що причиною написання було саме подяка Богу за хрещення і навернення язичницької Русі до Бога: «Благословен Господь Бог наш, Бог християнський, що навістив і дарував спасіння людям своїм, що не дав до останку творінню своєму ідольською темрявою охопленим бути і в бісівському слугуванні гинути» [4, с. 31]. Тут, ми бачимо слова душі, так би мовити, не тільки автора, а й тогочасного наверненого люду до Христа. Цими же словами і розпочинається перша частина твору. В якій автор возносить подяку Богу за милість і розповідає про досконалість Нового Завіту над Старим. У Христовій Церкві ми вже живемо вільні, а в Старому Завіті існувало рабство: «Образ же Закону і Благодаті – Агар – Сарра, спершу рабиня, а потім – вільна» [4, с. 39]. Тут митрополит Іларіон символічно на прикладі двох старозавітних жінок порівнює відмінність між рабством (яке було у Старому Завіті) і свободою (що є основою Нового Завіту). Також у цій частині яскраво підкреслюються дві природи Ісуса Христа: Божественна і людська: «Як людина у яслах лежав, і, як Бог, від волхвів дари і поклоніння приймав» [4, с. 65]; «Як людина плакав за Лазарем і як Бог, воскресив Його із мертвих» [4, с. 67] і також дуже і дуже багато порівнянь робить митрополит Іларіон стосовно даного догматичного питання.
Друга частина твору – це похвала Русі та її хрестителю Володимиру. Пресвітер Іларіон порівнює нашого просвітителя з іншими просвітителями країн і земель: «Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм – Івана Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої - Володимира...» [4, с. 97]. Можна з упевненістю сказати, що вже й ці слова стали тими основоположними прославленнями Володимира Великого до лику святих.
Третя частина «Слова про Закон і Благодать» – це похвала князю Ярославу Мудрому, який є гідним продовжувачем справи Володимира Великого: «Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не говорить, а чинить, і що недокінчене тобою – докінчує, як Соломон після Давида» [4, с. 126 – 127]. Вже за життя свого Ярослав Мудрий удостоївся такої великої шани від митрополита Іларіона.
Літературна спадщина митрополита Київського Іларіона – «Слово про Закон і Благодать», «Сповідь віри», «Послання до брата стовпника» та «Сказання про поширення християнства на Русі» є відзеркаленням тодішнього запиту києво-руського суспільства [3, с. 52 – 53].
Досить славними працями в період Київської Русі стали агіографічні твори – тобто література про житія святих угодників Божих. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення сонму власних святих та їх життєписів. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на Русі писалися житія князів.
Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року були сини святого рівноапостольного князя Володимира, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним [10, с. 4]. Про смерть і канонізацію (прославлення) братів ми знаходимо відомість із «Повісті минулих літ», де преподобний Нестор Літописець описує їхню блаженну кончину: «…скончався блаженний Борис, діставши з праведниками вінець (життя вічного) од Христа Бога» [6, с. 78]. «Мов те ягня непорочне, приніс Гліб себе в жертву богові замість запашного фіміаму…» [6, с. 79].
Відмінність «Житія Бориса і Гліба» від подібних візантійських знов-таки полягає в ідеї патріотизму: «Пробуваючи у радості безконечній і в сяйві невимовному, подаючи зцілення дари Руській землі… Бо єсте ви заступники Руської землі» [6, с. 80]. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого.
Були також складені «Житія» святих рівноапостольних княгині Ольги та князя Володимира. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Особливу популярність отримав «Києво-Печерський Патерик».
Слід підкреслити, що Києво-Печерський монастир – це був один із духовних символів українського народу, який немов уособлював його душу та історичний шлях. Це було місце подвигу українських християнських подвижників, а також давній осередок літописання, іконописання, літературної діяльності та книгодрукування. І саме найпершим надзвичайним твором богословської тематики, що вийшов із її стін, по праву вважається Києво-Печерський Патерик. Збірник, що увібрав у себе житія і твори печерських святих ХІ – ХІІІ століть, і вже протягом більше 900 років заворожував наших предків, а також і всіх нас своїми живими образами святості, глибиною філософії та богослів’я [6, с. 348].
Крім оригінальної богословської літератури в Київській Русі після Хрещення розпочалася велика перекладацька діяльність богослужбових текстів і Біблії. Належне місце посідало Остромирове Євангеліє. Воно було переписане із староболгарського оригіналу дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира у 1056 – 1057 рр.). Також у перекладах давньоукраїнською мовою були канони святим, які своїми словами прославляли святих, розповідали про євангельські події. Найпоширенішою біблійною літературою в Київській Русі був Псалтир, по якому вчили грамоти і для всіх шкіл тогочасних був першим підручником (немов «Буквар» в сучасності).
Ось, уже 1025 років минуло від часу Хрещення Руси-України. Ми є нащадки Володимирового Хрещення і тому перед нами стоїть завдання продовжувати ті справи, які робилися в просвітницькій діяльності великих святих князів Володимира та Ярослава. Бо саме за цих двох правителів богословська література в Київській Русі поклала великий міцний фундамент, який в подальшій історії Української Церкви прояснявся у багатьох визначних постатях, а особливо їхніх богословських працях. Цими постатями стали великі святителі: Петро Могила, Димитрій Ростовський, Стефан Яворський і багато, багато інших.
Використана література:
1. Біблія – книга Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. Переклад патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. – 1416 с.
2. Грушевський М. С. Духовна Україна (збірка творів). – Київ: Либідь, 1994. – 558 с.
3. Димитрій Рудюк, митрополит. Українська Православна Церква: історія в портретах. – Львів: Град Лева, 2012. – 722 с. +105 іл. с.
4. Іларіон, митрополит. Про Закон Мойсеєм даний і про Благодать та Істину в Ісусі Христі втілених. – К.: МАУП, 2004. – 176 с. іл.. – Бібліогр.: с. 172.
5. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів / За заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ-Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 1100 с.; додатки.
6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновець; Відп. ред.. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – ХVI+591 с.
7. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. – 736 с.
8. Патерик Києво-Печерський / Упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала примітки та додатки Ірина Жиленко. Відп. редактор В. М. Колпакова. – 2-е вид. – К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2001. – 348 с., 37 іл.
9. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини ХVІ ст.. – 3-тє видання. – К.: Либідь, 1995. – 672 с.
10. Самбор Б. І. Святі землі української. – К.: Видавництво «Архангельський глас», 2009. – 688 с.: іл.
11. Степовик Д. В. Київська Біблія XIII ст. – К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. – 240 с.
(доповідь зачитана на науковій богословсько-історичній конференції «1025-річчя Хрещення Київської Руси-України та його історичні впливи на сьогодення» у м. Городок в рамках відзначення цього славного ювілею у Городоцькому благочинні Львівської єпархії 24 вересня 2013 року Божого)