Доповідь ієрея Артемія Бабленюка на науково-практичній конференції ''Актуальні питання літургійного календаря'' в УКУ: ''Євхаристійне життя християнина, як свідчення Воскресіння Христового''

Найперше дуже вдячний, за те, що маю честь бути присутнім тут, у цих стінах, на науковій конференції. Передаю всім присутнім вітання від керуючого Львівсько-Сокальською єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату митрополита Димитрія, а також від усього професорсько-викладацького складу Львівської православної богословської академії.

У ці світлі дні від щирого серця всіх вітаю зі Світлим Христовим Воскресінням. Бажаю всім великої віри і впевненості у Воскресінні Ісуса Христа. Нехай світло Його Воскресіння завжди дарує нам радість і відвертає від нас відчай.

Цьогорічне святкування Пасхи Христової для всього світу є особливе, бо Його святкують всі християни, і Сходу, і Заходу, разом, що й значно нас об’єднує.

На сьогоднішній день є деяка проблема в світі, а саме те, що багато православних Церков святкують свята в році за різними календарями. І стоїть перед Православною Церквою України питання, чи можна було б перейти на ідентичний календар святкування всім православним.

По-перше, ніякої догматичної підстави не має, щодо встановлення числа святкування, тому такий перехід можливий. Але тут виникає проблема: суспільство не готове сприйняти таке рішення і для багатьох людей, які дуже часто є зовнішніми християнами, це є, я би так сказав, певна катастрофа, цілком несприйнятна. Адже ж колись уже намагалися перейти на святкування свята Різдва Христового 25 грудня, але тоді виникла проблема, що люди до храму не прийшли цього числа, а прийшли 7 січня.

І наступне, що хотілося б сказати, це те, що ніякий календар не спасає людину, а лишень її зусилля щодо зміни внутрішнього життя приближує її до Бога.

Також у Церкві, як організмі живому, як Тілі Христовому, як Царстві Небесному вже тут на землі, поняття часу є відносне і великої уваги цьому не слід приділяти.

І тому, для сьогоднішньої доповіді, я намагався розкрити ту тему, яка в сучасному суспільстві потребує більшої уваги і є основною в житті кожного християнина. І якщо би суспільство сприйняло її, як основу життя, то відповідно і такі практичні моменти в житті Церкви воно також сприйняло б і було згідне на зміни. Тема моєї сьогоднішньої доповіді наступна: “Євхаристійне життя християнина, як свідчення Воскресіння Христового”.

Дуже часто ми у своєму житті промовляємо такі слова «Воскресіння Христове бачивши, поклонімося Святому Господу Ісусу…”, а також наступні слова “Бог Господь і з’явився нам”. Але чи дійсно це є так? Чи бачимо ми Бога і Його Воскресіння? На що преподобний Симеон Новий Богослов говорив, що ці слова мають стати істиною в душі і через очищення серця від гріхів повинні побачити Бога, оскільки “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. І ще доповнює, говорячи, що саме священнослужителі, які часто живуть євхаристійним життям мають більше можливості наблизитися до Бога.

Друге із двох важливих Таїнств, посередництвом якого людина з’єднується із Тілом Христа і здобуває початок нетління і божественного життя, – це Євхаристія. Цьому Таїнству передує Хрещення, яке дається людині для нового народження і підготовки до Причастя Тіла і Крові Христа. Через Хрещення очищається “образ” в людини і починається слідування Христу, Євхаристія же наближає її до “подоби” і повному з’єднанні із Христом. Здійснюване через це Таїнство з’єднання людини із Христом – вища форма проявлення божественної любові до нас [10, c. 45 – 46].

У справі Спасіння людини, найпершим та ефективним засобом являється Євхаристія. Вона, тобто Євхаристія – це “Таїнство із таїнств” в Православній Церкві. Це Таїнство являється серцевиною і основою усіх богослужінь Церкви. Без неї неможливе існування Церкви, а також і всього Нового Завіту. Саме, коли встановилося Таїнство (у четвер на Тайній вечері) Христом, тоді все звершилось. А саме те, що людина прийняла в дар найкращий засіб для обоження.

Таїнство Євхаристії – це Таїнство в якому віруючий християнин причащається оновленої, воскреслої природи Господа нашого Ісуса Христа. Під виглядом хліба і вина – причащаємося істинного Тіла та істинної Крові Ісуса Христа.

Поняття “Євхаристія” походить від грецького слова (εύχαριστία) і означає “благодаріння” [9, c. 193]. Вона була встановлена на Тайній Вечері Господом нашим Ісусом Христом у Сіонській Горниці. Про цю подію згадують усі чотири євангелисти: (Мф. 26: 17 – 35); (Мк. 14: 12 – 31); (Лк. 22: 7 – 38); (Ін. 13: 1 – 17, 26).

Саме тиждень назад, згадувалася пам’ять Цервою про встановлення Євхаристії. У Євангелії від Матфея пишеться: “І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав, і роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте; це є Тіло Моє. І взявши чашу та подякувавши, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26: 26 – 28). Ці слова є основоположними у Церкві, щоб слідувати за настановою Христа, який сказав “Це творіть на спомин про Мене” (1 Кор. 11: 24 – 25). На відмінно від протестантів Православна Церква роблячи «спомин» не робить символічно, а вірує і сповідує, що в Євхаристії причащаємося істинного Тіла і Крові Спасителя. І, говорячи про те, що Євхаристія немислима без Церкви архімандрит Кипріан (Керн), пише: “Поза Церквою можна лише уявляти Сіонську Вечерю, робити символ її, але ніскільки не звершувати Євхаристійне Жертвоприношення. Поза Церквою вона безблагодатна. Євхаристія, як і взагалі життя в Таїнствах, не можливе існувати без освячувальної дії Святого Духа” [8, c. 7].

Після встановленої Євхаристії Господом нашим Ісусом Христом показано як християнин має жити. Після Причастя має бути страждання (боріння в Гефсиманії) і Хрест (розп’яття). Моління Ісуса Христа в Гефсиманському саду і його боріння є для усіх нас прикладом того, як потрібно жити справжньому християнину. Має бути воля Господня, тобто підкорити свою волю Божественній. І говорив Христос у Гефсиманії: “Авва Отче! Все можливо Тобі: пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти” (Мк. 14: 36). Тут Христос показує нам, як потрібно побороти природній детермінізм. Інший для нас має бути джерелом життя. Християнство – це розп’ястися за іншого. Тому в Гефсиманії починається справжнє життя християнина. Після правильного Причастя повинна йти Гефсиманія та Голгофа.

Після встановлення Вічної Трапези Христос бере трьох апостолів Петра, Якова та Іоана (Мк. 14: 33) та йде у Гефсиманський сад на молитву. Чому ж бере цих трьох апостолів? Напевно тому, що саме в них він бачить міцну віру і вони вже були з Ним, на горі Фавор, коли Він Преобразився, що таким чином й доказувало їхню стійкість. Але ученики були змучені і заснули, так що тричі Христос їх будив і говорив, щоб вони пильнували і молилися (Мк. 14: 38). І це також є доказом того, що хоч ми прийняли у Себе Самого Бога, та все одно диявол спокушає людину і їй постійно треба бути готовою і не забувати Бога.

Після моління Христа в Гефсиманії відбувається ув’язнення Спасителя, хресні страждання, гріб, воскресіння, вознесіння і через десять днів Сходження Святого Духа на апостолів. Із цього й починається життя Церкви. Тому, й установлена Христом на Тайній Вечері, Церква актуалізувалася в день П’ятидесятниці, коли учениками була звершена перша Євхаристія. Із дня П’ятидесятниці почалась творча дія Духа. Дух уже в дії, а тому царство не тільки настане, але вже настало, тобто Дух – залог цього Царства [3, c. 7].

Із перших віків християнства це Таїнство здійснювалося дещо відмінно від сучасної практики звершення Літургії, хоча саме головне – її сутність, – залишилася незмінною. Церква не може бути зведена одними тільки канонічно-адміністративними рамками. Бути у списку приходських приходах і брати участь в приходських зібраннях, не означає ще саме по собі жити у Церкві. Не можна тільки відноситися до Церкви, чи рахуватися у ній, потрібно у Ній (тобто Нею) жити [13, c. 8].

За твердженням протопресвітера Миколая Афанасьєва “Участь у “таїнстві зібрання” є виявлення життя Церкви і життя у Церкві. Євхаристія є центр до якого все іде і в якому все сходиться. “Це є Тіло Моє”, але тіло відбувається в Євхаристії. Де тіло, там і Христос. І навпаки: де Христос, там і Його тіло. У Святому Дусі відбувається пришестя Христа на Євхаристії, яка є не тільки зібрання, але і Трапеза Господня” [3, c. 7 – 8].

Тому, й дійсно доречним є критика апостола Павла і відносно сучасного стану Церковного життя, або життя віруючих у Церкві. Апостол Павло писав у свій час до християн Коринфу в яких були розділення і зібрання не мали єдину мету – Причастя, Євхаристії. У посланні до Коринф’ян пишеться: “То по-перше чую, коли ви сходитесь до церкви, між вами бувають розділення, чому почасти і вірю. Бо повинна бути і між вами і розбіжність думок, щоб виявились серед вас досвідченні. Далі ви збираєтесь разом не так, як для споживання вечері Господньої: бо кожний спішить раніше від інших з’їсти свою їжу, тож один лишається голодний, а інший упивається” (1 Кор. 11: 18 – 21). Апостол Павло тут показує стан древньої Церкви, як такий. Він показує, що перші християни (а вони в більшості були із язичників (1 Кор. 12: 2)) не розуміли мети свого зібрання і через це між віруючими була розбіжність.

Дана розбіжність полягала в тому, що вони ділилися на групи, або сім’ї, чи знайомих, забуваючи при цьому бідних, чим зруйнувалась сама мета встановлених “вечерь любові”. І тому апостол, направляючи віруючих, до благоговійної участі у вечерях любові в наступних рядках цієї глави говорить про встановлення Таїнства Євхаристії Христом. І закінчує словами: “Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої” (1 Кор. 11: 27). Ці слова дуже важливі з догматичної точки зору: хліб є істинне Тіло Христове, а вино – істинна Кров Христа, а не тільки символи, як нечестиво вчать крайні протестанти і сектанти [2, c. 596].

Ці же слова святого апостола звучать і до всіх віруючих сучасності. Ми через цього первоверховного апостола повинні зрозуміти, що метою приходу у храм на Літургію, має бути наше бажання з’єднатися із Христом. Це реальне лише тільки через Євхаристію. Як говорять: “людина яка була присутня на Літургії і не причащалася Христа, то це те саме, що прийшла в ресторан і нічого не заказала”.

Святитель Григорій Богослов у викривальному своєму слові до Юліана Відступника, говорив: “…через Безкровну Жертву ми стаємо учасниками із Христом в Його стражданнях і Божестві” [5, c. 81]. Тим самим, досягаючи єднання із Господом, причащаючись Його прославлених Плоті й Крові, тієї людської природи Сина Божого, яку прийняв на Себе при Втілені і зцілив у Собі Спаситель, ми дійсно зцілюємося і обожуємося. Живучий і діючий віднині у християнах – по дару Євхаристійного Причастя – Христос, як би “актуалізує” в нас і робить зміст нашого буття зрозумілий і плоди здійсненого Ним Викуплення. Для непричасної до Євхаристії людини таке входження в подвиг і торжество Викуплення яким-небудь іншим чином, окрім Літургічного причастя – неможливо і недоступно… Саме тому, завдяки Святим Дарам християни і отримують той святий образ буття, до якого нині покликані всі люди, які перебувають у спасенному світі – життя у Христі і Життя Христа [9, c. 194 – 195].

Євхаристія – це є Трапеза Господня, на яку Господь кличе усіх і яка звершується для всіх зібраних разом. Бути учасником Євхаристії означає бути учасником Трапези Господньої. Але, щоб бути учасником Трапези, то це потрібно «споживати» від неї. Іншої участі у Євхаристії не може бути й починаючи із першої Євхаристії, здійсненої апостолами після П’ятидесятниці іншої участі не було. Це було “передання”, якого суворо дотримувалася рання Церква. Так відбувалося і на трапезах Господа в час Його земного життя, і так було на іудейських трапезах, починаючи із повсякденних і закінчуючи самими святковими. Тільки той, спожив їжу на трапезах являвся учасником її, а хто не їв від трапези, той не тільки не був на трапезі учасником, але й не міг на ній бути присутній [3, c. 113 – 114].

За своїм містичним змістом Євхаристія сягає ще Старого Завіту. Багато святих Отців протипоставляли Євхаристію тому плоду, який був у раю і давав першим людям життя. Також і це сказав Сам Христос: “Я є Хліб Життя” (Ін. 6: 35).

Також у Старому Завіті прообразом була манна, як їжа із неба, на що також Ісус Христос відповідав: “Батьки наші їли манну в пустинні й померли; хліб, який сходить з небес, є такий, що хто його їсть, той не помре” (Ін. 6: 49 – 50). Ці Слова були сказані Спасителем після чудесного насичення п’ять тисяч народу п’ятьма хлібами у пустелі і народ поплинув за Ісусом, через те, що хотіли їсти, бо Він казав: “Ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому що їли хліб і наситились” (Ін. 6: 26).

І це ж саме буває в сучасному світі, коли йдемо до храму Божого не через Ісуса (не через те, щоб жити із Богом), а ради “хліба і вкуса” (приходимо в храм і просимо благополучного земного життя та багато іншого).

Великий Вчитель Церкви Микола Кавасила пише: “Обітниця трапези вселяє нас у Христа, а Христа у нас. Святе Писання каже: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6: 56). А коли Христос перебуває, живе в нас, то в чому ще відчуваємо потребу, яке із благ втратимо? Перебуваючи у Христі, чого іншого будемо прагнути? Він і мешканець наш і житло, отож блаженні ми в оселі, блаженні, що самі стали оселею для Нього” [7, c. 64 – 65].

І далі продовжує: “О велич таїнств. Бо як же можна розум Христа змішати з нашим розумом, волю Його з нашою волею і злучити тіло з тілом, і кров із кров’ю?.. А що саме це трапляється засвідчує апостол Павло: “А ми маємо розум Христовий” (1 Кор. 2: 16); “Шукаєте доказу, що у мені говорить Христос” (2 Кор. 13: 3)[7, c. 65].

Саме слова апостола Павла й показують сутність Євхаристії і Християнства в цілому. Вже не має бути моєї волі, а має бути Христова воля. Все своє життя потрібно підкорити Христу. А це вдасться лише через прийняття у себе Христа.

Христос – Світло. Причащаючись Тіла і Крові Христа, ми тим самим освітлюємо свою душу, яка опанована багатьма гріхами (пристрастями) і через це Світло Істинне бачимо свою гріховність, що таким чином дає нам можливість очиститися і зцілитися. Причастя – це є головні ліки даровані Господом нашим Ісусом Христом і завдяки їм ми актуалізовуємо своє реальне Спасіння через Христа.

Також, недаремно критикує архімандрит Кипріан (Керн) сучасний стан християнства у своїй праці “Євхаристія”, говорячи: “Літургія і Євхаристійне життя не є і не може бути обмежене подачею записок “за здоров’я” і “за упокій”. Євхаристійне життя не є просте стояння у церкві і присутність при звершенні у храмі чинопослідування. Євхаристійне життя не є слухання церковних пісень. Мирянин, не присутній, а активно, молитовно переживає здійснюючу літургічну і голгофську драму, і причащається” [8, c. 9].

Як навчає Православна Церква, єдиним істинним звершувачем Євхаристії є Сам Христос: Він невидимо присутній у храмі і діє через священика [6, c. 174]. Тому, й оскільки звершувачем Літургії є Христос, то Вона не залежить від достойності чи недостойності звершувача Таїнства. Але якщо священик, чи єпископ буде недостойний у звершені Євхаристії, то це Таїнство послугує йому в суд і осуд. Так само і для недостойних причасників [9, c. 212 – 213].

Християни перших віків щоденно були присутні на Божественній Літургії і причащалися Святих Животворящих і Христових Таїн. Тоді, на стільки святе і непорочне було життя у християн, настільки завжди вони жили у Бозі, що їхнє життя являлось постійним приготуванням себе до прийняття Святих Тайн і не потрібно було особливої підготовки. Якщо же приходилось християнину відлучитися чи подорожувати, то не було різниці хто, – раб чи господар, чоловік чи жінка, – брали із собою в невеликий сосуд Святі Дари і причащалися самі. У кожного християнина був звичай носити із собою три дорогоцінні речі: хрест, святе Євангеліє і сосуд із Святими Тайнами» [12, c. 112 – 113].

Відтак, це Таїнство є досконале, вище за всілякі Таїнства, бо в Ньому ми поєднуємося із самим Богом, і Бог поєднується з нами найдосконалішим єднанням. А яке ще може бути найдосконаліше єднання, як не стати одним духом з Богом? [7, c. 66].

Сучасний грецький богослов Архімандрит Микита (Вутірас) дуже вдало використовує творчість святих отців, для того, щоб обгрунтувати значення і смисл Євхаристії для всіх людей: “Доки людина не звернеться до Боголюдини Христа, вона ніяк не зможе зцілити свою особистість від хвороби гріха. Міцне здоров’я дарується в таїнстві боголюдства Христа. Боголюдство діє на літургії і перебуває в Церкві. Ліки для нашої душі і саме повітря нашого буття – Сам Христос. Як велично говорить святий Миколай Кавасила: “Гріх розтліває людину. А Христос відновлює і знову створює людину, подаючи їй Своє Тіло”. Тому, православне духовне життя полягає в тому, щоб “Носити Христа на своїх грудях” як говорив священномученик Ігнатій Богоносець” [11, c. 28].

Тому в ці світлі дні потрібно нам усім по-особливому дякувати Господу за Його Воскресіння із мертвих і за те, що всім нам дароване велике багатство – це Євхаристія.