О, Йордану! З якого боку мені думкою підійти до тебе?
Чи зі сходу, звідки прийшов з пустелі народ, що мав успадкувати землю за твоєю межею і якому ти дозволив перейти по дну своєму, що за велінням Божим було осушеним?
Або із заходу, звідки пробиралися до твоїх вод люди, що бажали хрещення Іоанового? Складний був той останній шлях, і багато небезпек чекало мандрівників. Але, видно, сильний був голос «волаючого в пустелі», якщо ризикували люди бути пограбованими, але йшли за духовним скарбом.
Треба було колись одним перейти через Йордан, щоб оселитись на землі, з якої тече молоко і мед. Треба було й іншим зануритися в Йордан, щоб увірувати в Того, на Кого Іоан вказував.
«Початок світу — вода, і початок Євангелія — Йордан».
Христос не ходив серед людей, кажучи їм голосно або на вухо: «Я — Месія». Дуже рідко чуємо ми в Євангелії голос Ісуса, який говорив би про Себе, що Він є Обіцяний і Довгоочікуваний. Потрібно мати свідоцтво від іншого. І цей інший повинен бути людиною, гідною всілякої довіри, безкорисливим, праведним, ревним до Істини. Іоан був таким.
Син священика, народжений батьком і матір’ю на старості літ, житель пустелі, він повинен був здаватися юдеям ангелом. Вони питали, чи не Ілля він, чи не Месія? Він відповідав словами Ісайї. Слухачі повинні були розуміти.
Він прийшов на свідоцтво, щоби вказати на Того, Кому вважав себе недостойним розв’язати ремінь на взутті.
Головне в проповіді Іоана — покаяння. Ні краплі сентиментальності. Один грізний голос, як рик левиний, скликав до нього безліч людей з усіх меж Землі Обітованої. Вони йшли подивитися, поштовхатися, але їм доводилося слухати. Він говорив, і вони опускали голови додолу. Потім, несучи на обличчі краску сорому, вони входили в воду, і він занурював їх у неї (хрестив) на знак покаяння і заради віри в Того, Хто мав прийти.
Хто мав прийти, прийшов.
Іоан упізнав Його. Не за словесним або писаним портретом, але за биттям серця, за хвилюванням душі, за звіщенням від Духа Святого.
— Чи Ти йдеш до мене? Мені потрібно в Тебе хреститися! — Сказав пророк.
— Облиш зараз. Нам належить виконати всяку правду, — відповідала Істина.
Ісусові потрібно шанувати закон і пророків. Іоану потрібно смиритися. Так грубих людей Промисел смиряє, ламаючи їх об коліно, а смиренні й чисті упокорюються виключно від благодаті.
Безгрішний увійшов у воду і, як каже Лука, молився. І за молитвою Його сталося те, що ми святкуємо: «Тройци явленіє на Йордані бисть». Бог істинний явився як Тройця. А Ісус із Назарету явився як Христос.
Отець виявив Себе голосом.
Син стояв у воді йорданській.
Дух зійшов на смиренне Слово у вигляді голуба.
Іоан: «Я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою сказав: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той христитиме Духом Святим» (Ін. 1: 33).
Ми говоримо: «Явився єси днесь вселенній, і світ Твій, Господи, знаменася на нас».
Отець сказав: «Це Син Мій Улюблений».
У кожному святі є догмат і є повчання. Є правило для розуму і є закон для поведінки.
«Це Син Мій Улюблений» — це догмат.
«У Тобі Моє благовоління» — це вчення про неможливість догодити Богові Небесному, не слухаючись Його втіленого Сина. Точно так само скаже апостолам Отець на горі Преображення з часом: «Це Син Мій Улюблений», — і додасть: «Його слухайте» (Лк. 9: 35).
Догмат і заповідь. Заповідь і догмат. Розірви зв’язок, і відділиш душу від тіла, тобто скоїш вбивство.
Далі у них — різні шляхи.
Син Діви піде в пустелю, щоб зустрітись із дияволом і вперше дати єству людському можливість відбити всі його випади й удари.
Син Єлисавети, виконавши службу, незабаром сяде в тюремне підземелля, щоб не вийти звідти інакше, як тільки через пролиття крові і відсічення праведної своєї голови від тіла, звиклого до посту.
Син священика замовкне. Син Марії підхопить проповідь.
«Йому належить рости, я мені умалятися», — скаже Іоан (Ін. 3: 30).
Але й Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, і тому проповідь Свою почне з повторення Іоанових слів: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4: 17).
Ми ж, зі склянками і баклажки прийшовши у безлічі, немов змучені спрагою, які нарешті добралися до водопою, що почуємо серцем?
Прийшовши за водою, приймемо Дух, а разом з Духом — страх до виправлення. Уявімо, що нам, а не комусь іншому, сказано устами Іоана: «Роде поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? Створіть же плід, достойний покаяння »(Мф. 3: 7-8). І нехай не подумаємо говорити в собі: «Ми-то право віруємо. Ми хороші. Ми, мовляв, нічого такого, а, навпаки, те та се ». Каже нам Іоан, що Бог від каменів може створити дітей Авраамові. Ще каже, що сокира біля кореня всякого дерева лежить. І зрубано буде дерево, що не приносить доброго плоду. А вогонь-то, в якому горіти йому, не згасне.
Це теж для нас сказано.
Ісуса, який явив, що Він є Христос, возлюбімо.
Богу, що показав над водами, що Він є Тройця, вірою поклонімось.
Ну а там вже можна і в ополонку стрибнути.
Не застудимося.