Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії в царювання імператора Августа (Октавія) у місті Вифлеємі. Август наказав робити всенародний перепис в усій своїй імперії, до якої належала тоді й Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи за колінами, племенами та родами, всяке коліно і рід мали свої певні міста і праотцівські місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, які походили з роду Давидового, повинні були йти до Вифлеєму (місто Давида), щоб внести і свої імена в список підданих кесаря.
У Вифлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не тільки земної величі, але навіть звичайної зручності - народився Богочоловік, Спаситель світу. «Таїнство дивне бачу і преславне, - з подивом оспівує Свята Церква, - Небо - вертеп; Престол Херувимський - Діву; ясла - вмістилище, в них бо лежить невмістимий Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Пресвята Діва безболісно народивши Богонемовля, Сама, без сторонньої допомоги, «повивши, Його в яслах положила» (Лк. 2).
Але серед опівнічної тиші, коли все людство було охоплене найглибшим гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічний сторожі біля свого стада. Їм явився ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: ось бо благовіствую вам радість велику, що буде всім людям, бо народися вам днесь Спаситель, Який є Христос Господь, у місті Давидовому», і смиренні пастирі мали змогу першими вклонитись Тому, який заради спасіння людей зійшов до «образу раба». Крім ангельського благовістя вифлеємським пастирям, Різдво Христове чудовою зіркою звістило волхвам «звіздословам», і в особі східних мудреців увесь язичницький світ, незримо для нього самого - схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши в храмину, де було Немовля, волхви - «впавши поклонилися Йому, і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото й ливан і смирну» (Мт. 2, 11).
На спомин Різдва у плоті Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів апостолів. В Апостольських Постановах говориться: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше день Різдва Христового, яке так святкується вами в 25 день десятаго місяця» (від березня). Там же, в іншому місці сказано: «День Різдва Христового нехай святкують, бог в ньому нежданна благодать дана людям народженням Божого Слова з Марії Діви на спасіння світу». У II столітті на день Різдва Христового 25 грудня вказує святитель Климент Олександрійський. У III столітті про свято Різдва Христового, як про відбувшийся, згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія в цей день з 1 глави від Матфея. Відомо, що під час гоніння християн Максиміаном, в 302 році, никомидійські християни в саме свято Різдва Христового спалені були в храмі в числі 20000. У тому ж столітті, коли Церква після гоніння отримала свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Різдва Христового знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити це з повчань святого Єфрема Сиріна, святителів Василя Великого, Григорія Богослова, святителя Григорія Нісського, святителів Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового. Святитель Іоанн Златоуст в слові своєму, яке він говорив в 385 році, називає свято Різдва Христового древнім і дуже давнім. У тому ж столітті на місці печери Вифлеємської, прославленої народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена спорудила храм, задля пишності якого багато постарався державний її син. У кодексі Феодосія, виданому в 438 році, і Юстиніана - в 535, викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. У цьому сенсі, мабуть, Никифор Калліст, письменник XIV століття, в своїй історії говорить, що імператор Юстиніан в VI столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій землі. У V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, у VII - Софроній та Андрій Єрусалимські, у VIII - святі Іоан Дамаскин, Косма Маіумский і Герман, Патріарх Царгородський, в IX - преподобна Кассія та інші, яких імена невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священних піснеспівів, що вживаються нині Церквою для прославлення світлої події, що святкується.
Втім, у перші три століття, коли гоніння обмежували свободу християнського Богослужіння, в деяких місцях Сходу - Церквах Єрусалимській, Антиохійській, Олександрійській та Кіпрській - свято Різдва Христового з'єднувався зі святом Водохреща 6 січня, під загальною назвою Богоявлення. Причиною цього, ймовірно, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, як можна укладати про це зі слів святителя Іоанна Златоуста, який в одній із розмов своїх у Різдво Христове каже: «не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням, але той, коли Він хрестився ». До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, кажучи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «був Ісус років тридцяти» (Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням в деяких Церквах східних тривало до кінця IV століття, в інших - до V або навіть до VI століття. Пам'ятником стародавнього з'єднання свят Різдва Христового та Богоявлення донині в Православній Церкві служить вчинене схожість у відправі цих свят. Обидвом передує святвечір, з однаковим народним переказом, що в святвечори належить поститися до зірки. Чин Богослужіння в навечір'я обох свят і в самі свята абсолютно однаковий.
День Різдва Христового здавна зарахований Церквою до великих дванадесятих свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія, що зображує подію, що святкується, найбільш величною, всерадісною і чудесною. «Я благовіщу вам, - сказав Ангел вифлеємським пастирям, - радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах. І раптом зявилося біля ангела чисельне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління! І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи. Пастухи ж повернулися, хвалячи і славлячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм»(Лк. 2, 10 - 20). Так Різдво Христове, як подія велична і надзвичайна, супроводжувалася чудесною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «бо народився Спаситель», Ангельським славослів'ям народженому Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів, благоговійним здивуванням багатьох, що чули слова пастирів про народженого Немовля, славою і хвалою Його від пастирів.
Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх Богомудрих писаннях зображують свято Різдва Христового найбільшим, всесвітнім і найрадіснішим, таким, що служить початком і основою для інших свят.