Святі чесноти подібні до ліствиці Якова; а непотрібні пристрасті — оковам, що спали з верховного Петра. Чесноти, будучи зв’язаними одна з одною, тих, котрі плекають їх у собі, возводять на небо; а пристрасті, які одна одну породжують і укріплюються одна одною, кидають у бездну. І як нині чули ми від безумного гніву, що злопам’ятність є одним із власних дітищ його, то послідовно будемо про неї й говорити.
1. Злопам’ятність є сповнення гніву, зберігання гріхів, ненависть до правди, згуба чеснот, іржа душі, черв розуму, осоромлення молитви, припинення моління, відчуження любові, цвях, увігнаний у душу, неприємне відчуття, у засмученні так солодко любиме, гріх безкінечний, злочинство невсипне, злість повсякчасна.
2. Злопам’ятність, ця темна і мерзотна пристрасть, є однією з тих пристрастей, які народжуються, а не породжують, або ще й породжують. Ми не збираємось багато про неї говорити.
3. Той, хто відійшов від свого гніву, вбив злопам’ятність; бо ж доки батько живий, доти буває дітонародження.
4. Хто набув любов, той відсторонився від ворожнечі; ворогуючий же збирає собі труди, яким не буде кінця-краю.
5. Трапеза любові розорює ненависть, і дари щирі пом’якшують душу. Але трапеза без уваги є матір зухвалості, і через вікно любові заскакує черевонасичення.
6. Бачив я, як ненависть руйнувала довговічні вузи блудної любові; а потім злопам’ятність чудесним чином не дозволяла їм знову з’єднатись. Дивне видовище! Біс біса лікує; та, можливо, це не бісів діло, але Промисла Божого.
7. Злопам’ятність далека від твердої природної любові, але блуд зручно приближається до неї, як інколи бачимо на голубі схованих між пір’ям вошей.
8. Вдаючись до злопам’ятності, тримай злість і зло пам’ятай від бісів, і, ворогуючи, ворогуй проти твої плоті без спочинку. Так як плоть ця є товариш невдячний і улесливий: чим більше ми їй догоджаємо, тим більш вона нам відімщає.
9. Злопам’ятність є лукавим тлумачем Писання, який тлумачить слова Духа на свій розсуд. Та посоромлює його молитва, що дарована нам Ісусом, яку творити ми не можемо з Ним, маючи злопам’ятність.
10. Коли після значних подвигів ти не зможеш вирвати це терня, тоді кайся і смиряйся, хоча б на словах, перед тим, на кого злишся, щоби ти, посоромившись тривалого перед ним лицемірства, зміг повністю полюбити його, будучи палимим совістю, мов вогнем.
11. Не тоді пізнаєш, що ти цілком звільнився від цієї гнилі, коли помолишся за образившого тебе, або за зло відплатиш йому дарами, або запросиш його на трапезу — але коли, почувши, що потрапив він у якусь біду душевну чи тілесну, засмутишся через це, наче це з тобою трапилось, і просльозишся.
12. Злопам’ятний безмовних є гаспид, що ховається у норі, який носить у собі отруту смертельну.
13. Згадування страждань Ісусових зцілять злопам’ятність, яку сильно посоромлює Його незлобливість. В дереві, всередині гнилому, зароджується черв’як; а у зовні лагідних і мовчазних, та не воістину таких, приховується тривалий гнів. Хто вириває і викидає геть гнів із себе, той отримує прощення гріхів; а хто з’єднується з ним, той позбувається милосердя Божого.
14. Дехто взяв на себе труди і подвиги, щоби отримати прощення; але людина, яка не пам’ятає зла, випередила їх. Відпустіть мало, і відпустять вам багато (Лк. 6, 37).
15. Незлопам’ятність є знак істинного покаяння; а хто утримує в серці злопам’ятність і думає, що він чинить покаяння, той подібний до людини, якій уві сні здається, наче вона біжить.
16. Бувало бачив я заражених злопам’ятністю, які закликали інших забути образи, а потім, посоромившись від слів своїх, пристрасть свою покидали.
17. Ніхто нехай не помишляє, що ця темна пристрасть маловажлива; бо ж часто вона проникає і в духовних мужів.
18. Ступінь дев’ята. Хто ступив на неї с дерзновінням нехай просить прощення гріхів у Спасителя Ісуса.