Перед початком богослужіння я звертався до Вас із проханням благословити цей народ і помолитися за нього, помолитися за всю Україну. А тепер я, звісно, хочу Вам щиросердно подякувати за ці Ваші щирі молитви, які так конче потрібні зараз, про що і Ви наголошували у проповіді.
Я також хочу Вам щиросердно подякувати за ту глибоко змістовну духовну науку. Вона містила глибоку богословську думку і мала повчально-патріотичний зміст. І дай Боже, щоби це насіння, ці зерна, які Ви так щедро розсівали, потрапили на найкращий ґрунт і дали найкращі плоди.
Сьогоднішній Ваш візит, дорогий Владико, особливо знаменний, адже Ви завітали до нас з нагоди нашого подвійного ювілею. Сто років тому наші предки розпочали будівництво цього святого храму. Двадцять п’ять довгих років будувалася ця церква, і зрозуміло, чому так довго. Адже розпочалася Перша Світова війна, а будь-яка війна несе за собою тільки руйнацію і бідність. Пізніше, хоч і припинилася війна, прийшла Польща, яка сприяла будівництву костелів, а не церков. Але, незважаючи на всі ці труднощі, у тридцять дев’ятому році завершилося будівництво, і таким чином ми маємо сьогодні ще й другий ювілей – сімдесят п’ять років минуло від того часу, як завершилося будівництво цього святого храму і він був освячений.
Оскільки ж храм наш освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці, який згідно церковного календаря ми будемо вшановувати післязавтра, з Вашого благословення ми сьогодні в цій урочистій службі поєднали всі ці святкові нагоди і приурочили їх до дня вшанування Покровительки цього святого храму й усього українського народу.
Хотів відзначити, чим є для нас Ваш візит до нашої парафії, до нашого храму і з чим його можна порівняти. Я вважаю що наступне порівняння буде дуже доречним, а саме порівняння з тією подією, що відбулася на наших землях майже 2000 років тому, коли до нас прийшов апостол Андрій Первозваний. Він приніс для українських земель апостольське благословення. Це історичний факт, він має підтвердження в багатьох джерелах. Зокрема, цей історичний факт було підтверджено отцями великого Київського Собору, який проходив у 1621 році. Отці підтвердили цей факт постановою, в якій записали, що апостол Андрій Первозваний – це апостол український, бо ноги його на київських горах стояли, очі Україну бачили, а уста благословляли. Воістину Україна нічим не менша від інших народів, бо й у нас побував апостол.
Так само ми сьогодні можемо із гордістю сказати: воістину і наш святий храм нічим не менший від інших храмів, бо і в нас побував правонаступник святих апостолів! Це Ви, святий Владико. Я переглядав історичні дані: поріг нашого храму ще ніколи не переступала нога архієрея, духовної особи такого високого рангу. Отже Ви, дорогий Владико, першим серед архієреїв відвідали цей храм і це ввійде в історію. Ви розпочали нову сторінку літопису нашого парафіяльного життя.
Я щиросердно дякую Вам, Владико, за Ваші молитви і благословення, що Ви не відмовили і прибули до нас!
Іс полла еті Деспота!