Ось і почався цей святий час Великого посту. Це той час коли ми маємо зібрати собі скарби – скарби для душі нашої, такі скарби, котрі не бояться ані злодія, ані вогню, такі скарби які ми можемо забрати з собою на той світ і показати Господу на Його Страшному Суді. Великий піст – це час жнив для душі. Щасливий той жнець, що багато нажне! Однак як жахливо думати, що у нашому світі ба більше між нами є безліч людей для який цей святий час, пройде без жодної користі. Жахливо думати, що багато буде таких людей, котрі змарнують цей час жнив. Багато таких людей є для яких тиждень посту нічим не відрізняється від звичного часу: ті самі утіхи, ті самі інтереси і вподобання, ті самі пусті помисли, та сама їжа, ті самі гріхи. Саме тому, зараз найкращий час для усвідомлення своєї гріховності та тих гріхів які так сильно вкоренилися в нашу людську природу.
Першим таким гріхом є гордість. Переоцінка себе, своїх властивостей та неймовірна жага честі та слави для себе. Всі горді люди мислять і чинять однаково, так як це робив євангельський фарисей і відрізняються лише в тому, що фарисей гордиться своєю нібито побожністю, а інші учасники цього гріха роблять це заради якоїсь своєї нагороди і слави. Так наприклад не один багатій чи то великий чи малий вважає, що він один заслуговує на повагу і славу, на ту ж саму славу і визнання претендує і не один вчений і той, що думає, що він учений, не один державний діяч чи той, що просто думає, що він таким є, не один робітник і той, що всілякими способами уникає праці і тільки робить вигляд, що працює. Сьогодні навіть маємо таких, які гордяться і хваляться своїми гріхами та безбожністю. Не один хвалиться, що він є великим розпусником чи блудником, інший - що є алкоголіком і може випити не одне відро вина, ще інший, що є затятим курцем та ще й інших заохочує до цього. Ось що відбувається. Кожна така річ мала і добра і зла може бути причиною засліплення людини гріхом гордості.
Очевидно, що той, хто засліплений і бачить лише свої добрі сторони, а поганих і гріховних не бачить, той любить лише себе, порушує заповідь Христову: «хто не відречеться від себе, не може бути моїм учнем», і не тільки цю. Гордий має своїх ближніх за ніщо, не любить їх, немає вдячності до Господа за усі ті дари-таланти якими володіє і які йому дав Бог, думає, що це все його заслуга тим самим зневажає Творця свого. Гордий завжди порушує заповіді Божі. Він робить наперекір Богу, бунтує проти Царя царів, увесь Його морально-духовний закон перекручує на свій манер, кривдить своїх ближніх та ображає Господа, в найпотворніший спосіб насолоджується гріхом. Гордість вже сама по собі є страшним гріхом і доказом цього є падіння ангелів та наших прабатьків в раю.
А ще більшим злом є гордість у своїх наслідках. Власне гордість породжує усі інші важкі гріхи. Вона можна сказати є матір’ю усіх гріхів, бо початком усякого гріха є гордість. Зрештою інакше і не могло бути. Хто легковажить самим Всевишнім, хто втратив страх перед найвищим Суддею – не боїться, той вже ніякого гріха, він готовий переступати усі заповіді Божі, аби лише задовільнити свою гординю. Ось наприклад із-за гордині Авесалом постає проти свого батька царя Давида, бунтує проти нього народ лише тому, що хотів посісти царський престіл. Тими ж гріховними, гордими думками керується і цар Ірод бажаючи вбити Іоана Хрестителя та фарисеї які несамовито бажають вбити Христа. Заради слави веде цар Навуходоносор, Олександр Македонський та інші тисячі, мільйони людей на війну, руйнує спокій і мир інших людей в інших країнах, позбавляє їх їхнього майна, волі та життя. До таких страшних гріхів веде гордість; з її джерела виходили та виходять цілі потоки людських сліз, цілі ріки невинно пролитої крові; вона викликала і викликає досі розбрат в домі, в громаді, державі, церкві, все зло бере свій початок в гордості.
Отже бачимо, що гордість є великим злом, важкою образою Бога. Жодна гординя не мине караючої руки Божої. «Бог противиться гордим» і рано чи пізно дасть їм відчути свою справедливість і силу. Замість того, щоб завжди залишатися на вершині своєї слави такі люди падають вниз з приголомшливою швидкістю, замість бути у всьому першими, не раз стають останніми і закінчують свою кар’єру у в’язниці, або і ще гірше. «Початок гріха – гордість… Господь руйнує престоли володарів і посаджує лагідних на місце їх. Господь вириває з корінням народи гордих….і руйнує їх до основ землі» (Сирах. 10: 15-19).
Страшні і покарання отримуюють горді за свої гріхи. Через гордість втрачають рай і своє щастя прародичі, через гордість змішуються мови у народів вавилонських, через гордість свою фараон єгипетський приводить біду у свій дім та на весь народ єгипетський, через гордість забирає Господь у царя Валтазара його царство, робить безумним царя Навуходоносора, карає страшною хворобою Ірода Агриппу. Через гордість вибраний Богом народ відкинений від Спасителя, хоч і першим був покликаний до Нього.
Бачачи який то великий гріх – гордість, ми усі всіма своїми силами повинні намагатися викинути її з свого серця. Ми, немов стаємо лікарями власної хворої душі. А як чинить лікар, коли хоче вилікувати недужого? Перш за все він стежить за його життям, викриває усі його хиби, які є причиною хвороби, і тоді починає розуміти, яким чином хворого лікувати. Подібно повинні чинити і ми. Причину гордості ми вже знаємо – це переоцінка себе самого, залишилось нам тільки зрозуміти, якими ліками нам потрібно себе вилікувати.
Нам варто задуматися хто ми. А ми нужденні люди - земля і в землю повернемось. Ось яка відвічна правда. Наше тіло є нічим більшим, аніж жменька землі, яка тримається купи, а в одну мить як порох розвіється по землі. Згадаймо, якими немічними ми прийшли на цей світ, як росли і мужніли, як швидко минув час і прийшла старість, а за нею і кінець нашого життя, а що далі, яка доля чекає на наше тіло і душу? Все дуже скоро переминає. То чим же ми можемо насправді гордитися? Що є наше і буде далі? Може наші статки? Ні. Може наша мудрість? Знову ні. Як говорить прислів’я: «я лиш знаю, що нічого не знаю». Може наша честь? Ні, хто так думає, той глибоко помиляється. А може наша молодість, краса, сила? О, на жаль і це ми з собою не візьмемо, бо це все суєта. Пройдіться по цвинтарі, подивіться, де коштовне вбрання, де багатства, де веселощі і забави? Всьому прийшов кінець. Суєта, слава, гроші, розкіш, все пропало. Нічого із собою не змогли забрати. Ось тоді починаєш розуміти, що ти нічого не маєш свого і гордитися тобі нема чим. Твоя лише душа, скарб над скарбами, перлина над перлинами, вона одна не перемине ніколи, тому забудьте про все і дбайте тільки про неї.
Варто зауважити про ще одну дуже важливу річ. Горда людина не поважає інших, нехтує ними. А це ж не тварина якась, це кістка від кісток їхніх і плоть від плоті їхньої, це листя з того ж дерева, що і вони, і як листок схожий до листка, так і ми усі схожі і тілом і душею. Проте гордий буде говорити: що це жебрак, а я живу в достатку, цей невчений, а я розумний і маю не один диплом, це злочинець, а я справедливий і законослухняний. А я тоді такого гордого хотів би запитати: чи хіба винен бідний, що йому батьки не залишили спадку, як тобі, чи багато в чому винен невчений, що не мав засобів і можливості отримати хорошу освіту, чи винен злочинець, що не навчений був, що не вміє розрізняти добро від зла? Не возвеличуватися потрібно над такими людьми, а навпаки мати до них милосердя, рятувати їх від сітки зла. Подумаймо, що ми теж зовсім не досконалі, бо звідки ти знаємо, що той жебрак, невчений чи злочинець у своїх думках і в серці не є кращим від нас. Напевно існує велика ймовірність того, що так і є, бо до інших ми дуже суворі, а до себе самих поблажливі, бачимо скалку в оці брата нашого, а у власному оці колоди не помічаємо.
Хотілось би мати щиру надію, що сьогодні усвідомлюючи свою власну гріховність на надзвичайно велику схильність до гордості кожен з нас своїми роздумами і молитвою у часі Великого посту відродить свою душу, яка буде здатною до боротьби із своїми гріхами і сповнена жаги до добрих справ і тим самим отримає благодать спасіння.