Господь милостиво дозволив нам знову йти стежками спасіння святої Чотиридесятниці. Ми не достойні, не варті цього дарунку, бо кожного дня грішимо та робимо такі вчинки, які віддаляють нас від Бога. Але Господь не покидає нас своєю добротою, а подаючи Свої великі щедроти, знову та знову дозволяє нам каятися та змінюватися.
Кожного дня коли ми прокидаємося, то бачимо, що для нас знову світить сонце, а в цьому вже помітно голос Божий, звернений до нашого серця: «Душе моя, душе моя, устань, чого спиш? Кінець наближається і ти засмутишся».
Минулого разу ми роздумували про страшний гріх гордості, а сьогодні нам варто звернути свою увагу на такий гріх як користолюбство. Користолюбство – це нерозумне і надмірне бажання збагачення дочасними благами земними. Користолюбство це безмежна скупість, адже користолюбець прагне зібрати у своїх руках всі статки на землі. В користолюбця немає слова «досить», чим більше він назбирав добра, тим більше він прагне ще, чим багатшим він стає, тим більший відчуває недостаток. Він подібний до того безмежного океану, який поглинає безліч річок і морів – та проте не збільшується, така людина нагадує мені отих худих корі, які пожерли товстих і все одно залишились худими, з сну фараона, який потім витлумачив Йосип. Такі люди немов той порваний мішок, якого не можна ані наповнити, ані дістати щось із нього. Жодна, хоч і найблагородніша і найдостойніша ціль не спонукає користолюбця до витрачання своїх грошей. Просять у нього на допомогу бідним, нужденним, а він собі думає, як колись Юда Іскаріот: для чого таке марнотратство, для чого такі видатки нерозумні? І щоб не дати прохаючому, говорить, що сам нужденний і немає, що дати. О, яке лицемірство! Ось це справжня ілюстрація користолюбця, хоч щоправда не всі однакові. Бо є користолюбці, які вбачають сенс свого життя лише в тому, щоб лиш користуватися благами дочасними та витрачати свої статки на свої власні забаганки і утіхи, а є користолюбці які терплять нужду, відрікаються від цілого світу, лиш заради того щоб свій маєток збільшити. Це надзвичайно скупі люди, це свого роду божевільні, бо зовсім не відчувають щастя у своєму житті.
І сьогодні ми маємо безліч тих користолюбців, які женуться лише за багатством дочасним. Де не глянемо, всюди побачимо жагу до статків і розкошів цього світу, де не ступимо, чуємо одні і ті ж історії про грабунки, злодійство, здирства, підкупи і обман. І причиною цьому всьому є однозначно – захланність і жага до збагачення.
Немає такого іншого гріха, який би був настільки нерозумним, мерзенним і шкідливим, як гріх користолюбства. Користолюбство є дуже нерозумним гріхом, бо сам Господь називає таку людину безумною: «нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе» (Лк. 12:20). Таку людину повністю засліпили розкоші і блага земні, так що самого Бога вже така людина не вважає за найвище і найбільше добро. Гроші і розваги - це вся віра, надія і любов цієї людини, тільки про них користолюбець думає, тільки їх одних прагне, заради них трудиться, їм присвячує своє життя, від них одних отримує задоволення. Таким чином користолюбець є тим самим ідолопоклонником, як ті євреї, що колись у пустелі коли Мойсей відійшов на гору Синай, взяли і зробили собі золотого тельця і поклонялися йому. Чи може ще щось бути більш нерозумним? Очевидно, що така людина повністю занедбує намагання чинити добро. Бог створив людину для життя у вічності в Його Царстві Небесному, і вона приліпилася усім своїм серцем до землі. Вона б могла мати щастя вічне, досконале, та ні, вона за хвилину фальшивої розкоші земної відрікається від небесних статків, чинячи, як той нерозумний Ісав, що віддав своєму братові Якову свій привілей первородства за мисочку сочевиці. Таким чином бачимо яким нерозумним гріхом є користолюбство.
Не лише нерозумним є цей гріх, але і огидним. Чому? Тому що користолюбець не має жодного милосердя до свого ближнього, який перебуває в нужді. Він би міг легко подати руку допомоги своєму ближньому, та ні він цього не робить. Засліплений своїм божком багатства не допоможе нікому, радше допустить смерть нужденного, а свого гроша не пожертвує. Ми ж з вами всі пам’ятаємо притчу Спасителя про багача та Лазаря. Хто не відчує відрази і докору, коли згадає про того мерзенного багача? Щодня і щоночі він справляв розкішні бенкети, а вмираючому голодному Лазарю, який лежить біля воріт його дому, він жаліє і крихт, що падають з його столу. Мало того користолюбець не тільки не хоче врятувати свого нужденного брата, ба більше він ще й в нього забере все те, що той бідний має. Користолюбець, коли йому випаде така нагода, готовий на все аби себе збагатити. Ніщо йому не заважає, ані ганьба, ані сором, ані оточуючі люди. Для нього всі методи і шляхи прийнятні, аби вони вели до його власного збагачення. Він легко зраджує, фальшиво свідчить проти когось, обмовляє, обманює, може і побити, навіть життя може позбавити. За гроші користолюбець продасть і свою батьківщину і свій народ, і своїх друзів і рідних, і тіло своє і душу, за гроші він як той Юда відречеться від своєї віри і свого Бога.
Такий мерзенний гріх очевидно є і дуже шкідливим. Горе тим, хто має якісь справи з користолюбцем. Біда чекає на тих, хто є його сусідом, товаришем чи чекає від нього допомоги. Для усіх них така людина буде страшною язвою. Нікого він не пожаліє, нікого не порятує, навпаки візьме на себе маску Юди, кожного перехитрить та обдурить. А з іншої сторони користолюбцю його користолюбство шкодить більше, аніж тим, хто його оточує. Не знає він Господа і Бог відвертається від нього, залишаючи його в засліпленні та руках диявольських. Чинить він несправедливо по відношенню до ближніх своїх, і вони тоді починають його ненавидіти і уникати, ніхто не скаже про нього доброго слова, ніхто не допоможе, а навпаки ще й робить пакості йому. Зрештою не тільки інші люди не терплять його, але і він сам ніколи повністю не буває задоволеним, завжди зажурений, і вічно неспокійний. Це все природні наслідки цієї пристрасті до збагачення, якими користолюбець сам себе карає. Але ще страшніше карає його Бог, і не тільки у вічності, але і тут на землі. Так наприклад, Гієзій слуга пророка Єлисея за свою жадібність був покараний проказою; цар Саул через цей гріх падає у владу диявола і божеволіє; Ананія і Сапфіра приховавши перед апостолами частину грошей від продажу свого поля, помирають наглою смертю, жадібний Юда – вішається. А яка гірка доля, які страшні муки чекають користолюбця в іншому житті, бачимо у притчі про багатого і Лазаря.
Подумаймо над цим. Можливо і серед нас є багато таких, які уражені цим гріхом користолюбства. Чому так нерозумно ми чинимо? Стараємося усіма своїми силами здобути статки земні, хочемо нагромадити стоси золота та срібла, а якщо добре подумати, то нам усього цього по великому рахунку і не потрібно. Якось же живуть мільйони людей без багатства, бо Отець небесний не дасть загинути тим, які нічого не мають, але покладають свою надію на Нього. То для чого ж тоді така погоня за статками дочасними? Чи може купимо на них собі щастя? Зовсім ні. Нікого вони не зробили щасливим, багатьох погубили тут і у вічності. Значно більше людей померло від переїдання, аніж від голоду, більше з п’янства, як із спраги, більше з розкоші, як з нужди. А може здобувши великі маєтки, ми позбавимо себе горя і журби? Та ні. Чим більше маємо, тим більший тягар нависає над нами, тим більше повинні журитися, як це все вберегти, тим більше повинні займатися цими багатства без перепочинку, тим більше наражаємося на ненависть цього світу і відхід від Господа.
Навіть більше, ми не можемо насолодитися предметом нашої жадібної любові, плодами нашої жаги до збагачення. Якийсь нещасний випадок - і ми вже позбавлені усього того за чим так старанно гналися, або якщо цього не станеться - то все одно рано чи пізно прийде смерть, забере нас з собою, і ми все що тут на землі мали, залишимо. Нічого з собою не візьмемо, все що так старанно збирали на землі, забуваючи про найголовніше – про любов до Бога та ближнього свого, залишимо тут на землі, своїм рідним, близьким, а може і ворогам. За одним слід було нам гнатися тут на землі - за Царством Божим.
Опам’ятаймося зараз поки не пізно, залишмо службу мамоні і відаймо усі свої сили на виправлення нашого життя, робімо так, як той Закхей, який щедро винагородив усіх кого кривдив, наділяймо радо милостинею усякого Лазаря, жертвуймо, що можемо на славу Божу, і та річ яка могла нас погубити спасе нас, з’єднає нас навіки з Богом і подарує нам життя вічне.