Великий піст – це час покаяння, час роздумів над страстями і смертю Ісуса Христа, час приготуватися до святкування світлого Воскресіння Христового. Саме в цей час, як ніколи необхідно замислитися над собою та своїм життям, побачити свої хиби, проаналізувати їх та намагатися чим скоріш відійти від них. Однією із таких хиб – є заздрість.
Предметом заздрості – є щастя ближнього. Якщо наприклад нашого ближнього більше поважають, як нас самих, якщо у нашого ближнього справи у житті ведуться краще ніж у нас, якщо наш ближній має більше грошей і статків, ніж у нас, якщо у нас самих не має радості від зустрічі з своїм ближнім, якщо ми у своєму серці відчуваємо приховану злість на свого ближнього - то знайте, тоді у наших серцях живе заздрість. Так само вона себе виявляє, як ми радіємо з нещастя своїх близьких, рідних чи просто знайомих, коли бажаємо у своєму серці, щоб у їхнє життя прийшла біда. Одним словом заздрість – це смуток за чужим щастям і радість з чужої біди. Заздрість є страшним гріхом, адже вона порушує зв'язок з Богом та противиться любові до ближнього.
Усе, що відбувається у нашому світі - відбувається з волі Божої. Ми бачимо людей, які ведуть життя щасливе або відрізняються від інших якимось своїми можливостями та нахилами – в такому випадку Бог дарував цим людям в дар такі таланти. Бог дарує людям все: багатство, велич, славу, щастя, чесність та святість. «Усяке благо і всі дари сходять від Отця світу». А що робить людина, яка заздрить своєму ближньому? Вона немов вдирається в уділ Бога, який все дає людині, і звинувачує Його кажучи: «для чого ти Боже такий ласкавий до когось, а не до мене? Чому Ти допомагаєш комусь, а не мені? Чому когось ти підносиш і даєш все, а я завжди принижена? Чому я маю терпіти та страждати у цьому житті, а хтось розкошує і веселиться?» Ось які думки приходять до людини заздрісної, вона просто доходить до того, що починає осуджувати самого Бога за несправедливість у її житті.
Ісус Христос – творець нового закону для людей навчав нас любові до Бога та до своїх ближніх. Він вчив людей любити не тільки своїх рідних, близьких та друзів, але навіть ворогів. Лише у такій любові люди можуть справді стати учнями Христовими. Спаситель навіть дав конкретний шлях, як любити свого ближнього: «люби ближнього твого, як самого себе» (Мт. 22:39). Отже все те, що бажаємо собі, те повинні бажати та робити й іншим. Ми усі є дітьми одного Отця і всі маємо одного і того ж Спасителя через, якого отримуємо спасіння, і тому Христос хоче, щоб ми усі вважали себе за членів однієї родини і щоб через це між нами панував мир та братня любов. Це і є закон любові, який дав нам наш Божественний Спаситель. А тепер подумаймо: чи заздрісна людина виконує цей закон? Ні, вона чинить навпаки. Вона повинна бажати своєму ближньому добра, а робить навпаки – бажає злого; вона повинна радіти, коли її ближній щасливий, а вона сумує від цього; повинна дякувати Всевишньому за те, що її ближньому добре ведеться у житті, але заздрість заважає їй це робити; вона повинна радіти з тими, що радіють і сумувати з тими, що сумують, а вона сміється коли інші зазнали горя і сумує коли ближні радіють. Ось бачите, як заздрість перебуває у явній суперечності з любов’ю християнською.
І як же заздрісна людина може любити свого ближнього, якщо вона сама себе не любить? Про жодного грішника не можна сказати, що він себе любить, адже через свій гріх, він закладає підвалини своєї дочасної та вічної загибелі. І коли усякий інших гріх в тій чи іншій мірі приносить людині гріховне задоволення, то заздрість і тут виділяється, бо несе у собі смуток для людини. Згадаймо собі лиш Каїна, який у своєму серці плекав цю огидну заздрість. Його погляд сумний, обличчя все в зморшках, увесь його зовнішній вигляд носить наслідки його внутрішніх терпінь. Його не чіпляє сон, для нього нема ані відпочинку ані спокою. Звідки ж у нього цей страшний стан? Із заздрості. Каїн бачив, що Господу Богу жертва його побожного брата Авеля була угодною і приємною, саме через це ним повністю заволоділа заздрість, яка позбавила його юнацької краси та вела у прірву. Нещасний невільнику заздрості зупинись та задумайся над собою! Чи не повинен ти визнати, що відколи у твоє серце прийшла заздрість – тебе охопив страх та смуток? Ти міг би бути щасливим та задоволеним, адже Бог тобі стільки всього дав, але тобі цього мало, ти думаєш, що це все ніщо у порівнянні з дарами інших людей. Добродійства ближніх твоїх є немов терновою гілкою, яка ранить твоє лукаве око, є важким каменем, який тяжіє у твоєму серці. Слушно говорить святий Іоан Золотоустий: «Заздрість є катом, для того над ким панує».
І якщо заздрість сама по собі є огидним гріхом, то і наслідки її є страшними, бо погане дерево дає поганий плід. Обмови і прокльони, безпідставні засудження, переслідування, пакості, пошкодження чужого майна, злодійство, вбивство – ось діти заздрості. Наглядний приклад заздрості і її наслідків дають нам книжники та фарисеї. Візьміть у руки святе Євангеліє і на кожній сторінці Святого Писання побачимо, як люто і з заздрістю вони дивилися на Спасителя. Його життя було чистим та святим, Він сміливо може сказати до всіх: «хто з вас може звинуватити мене в гріху» (Ін. 8:32). Але подивімося, так як вони нічого поганого не знайшли у словах та діях Христа, то почали безпідставно його осуджувати та обмовляти. Оздоровив Ісус хворого в суботу – вони кажуть, що Він зневажив суботу; виганяє він бісів – вони кажуть, що робить Він це силою бісів; рятує Він грішників – вони кажуть, що і Він такий як вони. Яке безсоромне осудження, яка чорна заздрість! А як вони Його переслідують. Вдають, що вони Його приятелі, запрошують Його до себе на гостину, ставлять Йому питання та уважно слухають, маскуються наче вони Його учні. Але під цією красивою маскою криється чорне серце, це вовки в овечій шкурі, вони лише шукають можливості, щоб Його звинуватити та вбити. Але так як їм це не вдалося, бо Христос - добрий серцевідець бачив їхні думки та серця і викривав їх у їхньому лукавстві та заздрості, тоді вони виступають явно, як Його вороги. Вони намагаються зробити усе можливе, аби Його погубити: у саді Гефсиманському арештовують Його, підкупляють свідків, клевечуть на Нього, роблять усе, що шепоче їм на вухо диявол, щоб раз і на завжди позбутися Христа. Вони ведуть Його до старійшин юдейських, потім до Пилата і називають Його бунтівником. Почуття справедливості померло у їхніх серцях, вони готові радше відпустити на волю лютого розбійника Вараву, аніж ні в чому не винного Спасителя. Їхнє серце настільки зачерствіло, що вигляд скатованого Господа не викликає в них жодного почуття жалю, вони дико лютують, аж до поки Христа не розіпнуть на хресті. Може хоч тепер, коли Він розіп’ятий на хресті, вони заспокояться? Та де там. Навіть тоді в хвилину смерті Сина Божого, вони із заздрістю кричать до нього: «Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста» (Мт. 27:40). Так помирає Христос. Скажіть, чи бачив світ більшу образу ніж ця, що зараз відбулась на хресті? І причиною всього є заздрість. Ось коли побачили книжники і фарисеї, що Христос любов’ю поєднує людей і довіра народу до Нього зростає, у їхніх серцях народжується потвора – заздрість.
І справді страшні наслідки заздрості. Звідки панує ненависть та жадоба між людьми, звідки недовіра один до одного, звідки прагнення обмовляти, звідки радість коли ближній у біді, звідки смуток, коли інший радіє, звідки ворожість. Де беруть початок ці та інші гріхи? Якщо навіть не завжди то таки дуже часто від заздрості. Заздрість за словами святого Кипріяна, є джерелом дуже багатьох гріхів. І хоч вона є такою огидною та проте дуже розповсюдженою між людьми. Вона опанували усі прошарки суспільства: вчені та неуки, багаті та бідні, рідні та чужі просякнуті гріхом заздрості.
Заздрість є страшним пороком людським. Кожна людина, котра дала заздрості заволодіти собою винна перед Господом Богом бо легковажить Його дарами; вона є винною перед своїм ближнім – бо відмовляє йому у найціннішому – у любові; вона зрештою є винна перед собою, бо позбавляє себе спокою і робить себе нещасливою. І не існує злочину на який би не відважився раб заздрості. Тому ми усіма можливими способами повинні уникати того проклятого гріха, не заздрити нікому в цьому дочасному житті, бо воно тимчасове і не має ніякого значення. Ми повинні бути задоволені тим, що послав вам Бог, бо багато таких які прожили своє життя в стражданнях та убогості, сьогодні в небі перебувають у Божій славі. Ніколи не забуваймо, що ми усі є дітьми одного Отця, братами та сестрами у Христі і маємо святий обов’язок тут на землі любити один одного, щоб через це осягнути Царство нашого Отця Небесного, де панує блаженний мир, солодкий спокій і вічна любов.