І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому (Лк. 15: 15-16)
Ось до чого врешті дійшов молодший блудний син, згадуваний в євангельській притчі, який не захотів через незрозуміле свавілля залишатися в домі свого батька, в якого, як він сам потім усвідомив, навіть найманці мають хліб. Замість рідного, істинно дружнього товариства старшого розумного брата, він тепер пристає до одного жителя того нещасливого краю, куди відійшов від батька свого і в якому розтратив своє майно, живучи блудно. Жорстокий житель посилає його пасти своїх свиней. Замість достатку, який він мав раніше в батьківському домі, він тепер раптом терпить соромітну бідність – плід розпусного життя, так що бажає насититися стручками, або жолудями, які їли свині. Таким важким для блудного сина було відлучення від батьківського дому.
Чи потрібно говорити, що згадуваний у Євангелії блудний син символізує нас грішних? Те, що ми маємо: розум, серце, свобідна воля, наше тіло з його здоров’ям, з його премудрим, прекрасним влаштуванням; наше багатство, всі наші блага, навіть земля, на якій ми живемо – все це отримали ми від Отця Небесного, Який по Своїй благості, незаслужено з нашої сторони, наділив кожного з нас частиною Своїх благ і дав нам волю йти на всі чотири сторони. Мало хто з нас залишається під батьківською опікою; більшість, взявши свою частину, ніби відходять від свого всеблагого Отця в країну далеку – у грішний світ, – і живуть там розпусно в полоні пристрастей, поки врешті-решт жорстокість і очевидна загибель не перконають їх повернутися до Отця свого. Наші пристрасті та наші гріхи – мучителі для нас.
Господь Бог наш – істота найдосконаліша, так що до повного уявлення Його досконалості наша думка не може піднятися. Вседосконалий і всеблагий Бог створив нас не для того, щоби нас хтось мучив, а щоби нам завжди було добре, щоби ми завжди перебували у блаженстві; але перебувати у блаженстві може лише той, хто старається бути досконалим і святим, подібно Богові, тому що Творець обдарував нас свобідною волею і заповів нам бути святими, як і Він святий: будьте святі – Я бо святий (1Петра 1:16; Лев. 19:2). Слід старатися наслідувати Його у святості своїм розумом, волею і почуттям; пізнавати Його досконалість, любити Його і в Ньому – всіх людей, робити справи Божі – і будемо блаженними. Якщо не будемо старатися пізнавати Його, любити Його і робити те, що Він заповідав, то будемо нещасними грішниками, завжди перебуваючи в полоні пристрастей, тому що блаженство – у Бога і походить від Бога; без Нього не може бути блаженства – там лише панування пристрастей. Здається, яка велика праця для людини пізнавати і любити Бога всією душею і всім серцем своїм. Якби ще душа людська була чужим творінням для Бога, але ж вона – Його творіння, дихання уст Творця свого. Наше тіло – творіння Його премудрого розуму; все, що в нас є, крім гріха, –Його власність; як же не пізнавати і не любити такого Благодійника, Який дає нам дихання і життя?! Як ми можемо віддалятися від Нього – Джерела життя і блаженства, як можемо ворогувати проти закону Його, робити що-небудь противне Йому?! Однак, ми любимо багато іншого, крім Нього, робимо не те, що Йому приємне, і віддаляємося від Нього. Але подивіться, що з нами стається, на кого ми стаємо схожими!
Людина через свої пристрасті стає жалюгідною жертвою своєї похоті; через надмірну любов до свого тіла поступово віддаляється від Творця свого. Але повернімося до Бога! Отець Небесний давно шукає нас. Він не хоче, щоби ми загинули безповоротно, але хоче, щоби ми спаслися, замість людини тілесної, стали людиною духовною. Зненавиділи служіння тілу, полюбили поміркованість, були духовними і не розтрачували майна Отця свого Небесного, своїх сил духовних і тілесних, живучи розпусно. Подивімося на себе – ми майже постійно потопаємо в задоволенні відчутів, а Отець Небесний все терпить нас на Своїй землі, не відбирає ще в нас Своїх благ. Як безплідну смоковницю, нас давно потрібно було би зрубати і кинути у вогонь, але ми все ще стоїмо. Повертаймося, свята Церква чекає нас! Ми давно забули Її, свою Матір. А Вона переживає за нас, як за дітей своїх, піклуючись про те, як би врятувати нас непокірних. Усіх Господь закликає сьогодні голосом Своєї Святої Церкви в обійми Своєї батьківської любові, всіх хоче спасти. Ось незабаром настануть дні посту і покаяння; всі поспішатимемо очиститися від своїх гріхів і пристрастей, щоби стати людьми новими і духовними. Майже завжди ми живемо розпусно – в країні далекій, – на землі грішній, зовсім забуваючи про бажану та істинну нашу Батьківщину на небі. Потрібно пам’ятати, що, безсумнівно, для нас є інше життя після смерті – життя безкінечне, для когось блаженне, а для когось у вічних муках – дивлячись на те, хто як живе тут: чи так, як блудний син, далеко від Бога, в похотях і нечистоті, або ж, як вірний син Отця Небесного, – в постійному спілкуванні з Богом, в чистоті, святості та любові.