«Покайтеся, люди, бо горе вам буде, як Бог вас судити прийде!» Ці слова церковного піснеспіву неодноразово лунатимуть під час посту в храмах. Усвідомлення нашої гріховності та відповідь, яку доведеться дати за всі діяння, повинні спонукати нас до покаяння, до рішучого відкинення життя у гріху. Великий же піст є тим періодом, коли слід зазирнути у себе, провести аналіз свого життя, своєї життєвої дороги, є часом каяття і виправлення. Тому Церквою встановлено в одну з неділь, що передує Святій Чотиридесятниці, в євангельському читанні згадувати Господню розповідь про Страшний Суд, як подію, що за християнським вченням не мине жодну людину, як настанову та заклик з користю для душі провести дні посту.
Ісус Христос за кілька днів до Своїх страждань роз’яснював ученикам суть Царства Божого та Його Другого пришестя. І ось Він каже, що, подібно як пастир відділяє овець від козлів, так і Син Людський, коли прийде у славі, сяде на престолі судити народи, відділить праведників від грішників. Ті, що чинили діла Божі, отримають винагороду і підуть у вічне життя з Творцем, а ті, що чинили за волею лукавого, отримають вічний осуд і муки. (Мф. 15, 31-46) Господь показує усю важливість діл милосердя, щодо ближнього, пояснює, що допомога потребуючим, - це мовби благодіяння Самому Богу. І справді не слід усього себе ховати за стіною молитви, поклонів, посту. Деколи, наче через надмірну побожність (а, насправді, через присутність великого егоїзму), люди гублять основну суть того Нового Завіту, який приніс на землю Ісус Христос. У чому ж вона? На це питання відповідає Сам Спаситель, вказуючи, що головними заповідями є любов до Бога і до ближнього. Людина, яка має у серці цю любов, ніколи не залишить іншу людину в біді. Бо неможливо любити Творця і ненавидіти творіння.
Але, чи задумуємось ми зараз про день Страшного Суду? Розмірковуємо про те, чи готові дати відповідь за свої вчинки? Чи є ця тема актуальною для сучасного суспільства? Виявляється, що, не лише в глобальному контексті суспільства, а й навіть серед людей віруючих, воцерковлених зустрічається викривлене сприйняття і розуміння Другого Христового пришестя. Як хитро діє сатана! Такі поняття, як «Страшний Суд», «Друге пришестя», «воскресіння померлих», - усі вони тепер замінені єдиним – кінець світу. Це поняття, що набуло такої популяризації (не в останню чергу завдяки кінематографічним блокбастерам), цілком втратило духовний сенс. Ми говоримо про кінець світу як про великі руйнування, катастрофи, війни, катаклізми тощо, при цьому без жодної прив’язки до питань віри. Знаходяться чисельні віщуни, що пророкують по кілька «кінців світу» на рік. Окрім того можна зустріти відверті маніпуляції фактами, як це є з відомим календарем Майя, і це при тому, що ці вигадки самі нащадки древніх племен назвали суцільним абсурдом. Людина віруюча повинна пам’ятати слова Господа нашого Ісуса Христа: «Про день же той і годину ніхто не знає… тільки Отець Мій один». (Мф. 24, 36)
Гріх примножився у нашому світі і нищить його. Нема меж людській злості, жадібності, себелюбності. Брат йде проти брата, діти проти батьків, примножуються громадянські війни, вичерпуються життєво важливі для людини запаси надр землі. У засобах масової інформації ми чуємо про все більшу кількість жертв народних повстань у країнах Пн. Африки, про все більш руйнівні природні катастрофи. З усього цього очевидним є, що ми близимось до певної межі, до певного логічного кінця. Однак, не це повинно нас турбувати. Страх смерті входить до десятка найпоширеніших фобій. І тут згадуються слова головного героя кінофільму «Острів». Коли старця запитали, невже він не боїться смерті, отримали відповідь: «Не смерті боюсь, але гріха». Справді, людину віруючу, істинного християнина, повинна найперше хвилювати доля його безсмертної душі. Слід ставити собі питання: «А, якщо зараз прийде Христос, що я йому скажу? Чи маю я діла достойні похвали і Царства Божого?». Тому перед постом, що вже на порозі, Церква нагадує своїм віруючим, що кожному доведеться перед усіма народами відповісти за вчинене, за кожне слово, кожну думку; нагадує той найважливіший сенс нашого земного буття – заслужити похвали на Страшному Суді і життя вічне у раю.