У неділю першої седмиці Великого посту по завершенні Божественної літургії у церквах звершується особливий чин – чин Торжества Православ’я. Мовою оригіналу свято має назву «Κυριάκε τής Ορθοδοξιας», що у дослівному перекладі означає «владування правомислія».
На рівні з питаннями правильного шанування та розуміння Пресвятої Тройці (Її нероздільності, але разом з тим незлитності Особ), Ісуса Христа (як втіленого Бога Слова), Пресвятої Богородиці (як Діви, що безмужно зачала і тілом породила Бога неописанного), що викликали різноманітні суперечки і породжували численні єресі, особливо у перші віки християнства, збурило свого часу Церкву Христову і питання доцільності писання святих ікон та поклоніння їм.
Лжевчення, що забороняло рукотворні зображення Бога, Діви Марії та святих угодників Божих, було названо єрессю іконоборства. Іконоборці вели відкрите і люте гоніння на тих, хто відстоював шанування святих ікон. За непохитне сповідування постраждали від їх рук багато святих мужів. Так, прп. Іоану Дамаскину відсікли кисть (однак він отримав чудесне зцілення від образу Пресвятої Богоридиці), святитель Андрій Критський помер через побиття та відсічення йому ноги, св. Герман, Патріарх Царгорода, був вигнаний із патріаршого дому, св. Мефодій, Патріарх Царгородський, за ікони помер у злиднях. Зрештою, і св. Тарасій, Патріарх Константинопольський, за якого було скликано Сьомий Вселенський Собор, де була утверджена правовірність поклоніння іконам, перетерпів багато різних бід.
Не припинились гоніння на ікони навіть після згаданого Вселенського Собору, що відбувся 787 року в Нікеї, на якому св. Богоносні отці, осудивши іконоборчу єресь, постановили: «Слідуючи богоглаголивому вченню святих отців та переданню Кафоличної церкви, подібно зображенню Чесного і Животворчого хреста, наказуємо покладати у св. Божих церквах ікони Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і непорочної Владичиці нашої Святої Богородиці, й усіх святих мужів, і віддавати їм не істинне, по вірі нашій, богопоклоніння, як належить єдиній Божественній сущності, але шанувати за тим образом, що й зображення хреста Христового, Євангеліє й інші святині. Бо честь, що віддається образу, переходить на першообраз».
Шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено лише 842 року на Помісному Константинопольському Соборі за імператриці Феодори. Тоді ж, у знак вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборцями, було встановлено свято Торжества Православ’я, яке й святкуємо за уставом у першу неділю Святої Чотиридесятниці.
Однак, навіть, попри таку непросту дорогу до встановлення правовірності поклоніння святим іконам та досить ґрунтовне святоотцівське роз’яснення стосовно цього, часто в сучасного християнина можна не знайти правильного розуміння сутності ікон. На жаль, нерідкісними є випадки, коли образи перетворюють мало не на предмети фетишу, назбируючи їх удома десятками, а то й сотнями, а потім, не маючи де їх подіти, розставляють по усіх шафах, полицях, розкладають по коробкам, між сторінками книг. І при цьому, такі люди свято переконані, що таким чином вони захищають себе від усякого зла; місяцями можуть не згадувати про молитву – головне, що є іконка на кожен випадок життя.
Що ще гірше, дедалі частіше ікони використовують у всіляких окультних магічних обрядах з метою зняття вроків, прикликання вдачі, порятунку від смерті, подолання чорної смуги у житті тощо. У більшості випадків, користуючись відчаєм людей, різні «цілителі» та «провидці», не маючи ані страху Божого, ані елементарного людського сорому та совісті, таким способом просто заробляють гроші. Також зросла практика в контексті народного промислу виготовляти різного роду обереги з використанням святих ікон та визначених символічних предметів, поєднуючи християнські святині з язичницькою символікою.
Віруючий християнин повинен усю надію покладати на Боже милосердя і промисел і вірувати (а, кажучи «вірю в Бога», ми маємо на увазі «довіряю Богу»), що ніщо не завадить йому на шляху спасіння. А тому рішуче повинен відкидати від себе подібного роду біснування.
Читаючи різноманітні історико-церковні книги, раз-по-раз знаходимо свідчення про чуда, що творились посередництвом ікон, із зображеннями як Бога чи Пресвятої Богородиці, так і багатьох святих. І ключовим словом, яке відрізняє істинне православне віровчення від усіляких єресей, є саме «посередництвом», тому що творять чуда не дерево і фарби, не сама ікона як певний матеріальний об’єкт, але Божественна благодать. Тому що, та благодать, яка осіняла угодника Божого за його земного життя, вона осіняє і його зображуваний святий лик. Шануємо бо ми не зображення, але зображуваних. І, разом із тим, не має жодного гріха поклонятись святим, хай вони і були звичайними людьми. Тому що вшановуючи їх, ми тим самим, і , навіть, ще більше, прославимо Бога, що дарував нам святих своїх – світло у темряві сущим та вірних учителів.
Тому то, без усякого, за словами старця Паїсія Святогорця, помислу зі сторони, кожному православному християнину належить трепетно шанувати зображення Бога, Пресвятої Діви Марії та усіх святих і поклонятись їм так, наче безпосередньо предстоїмо тим, чиї святі лики споглядаємо; вірити і приймати Божественну благодать, даровану нам, зокрема, через святі ікони.