Щиро вітаю всіх вас із сьогоднішнім великим святом Входу Господнього в Єрусалим! Нині згадується подія зі земного життя Христа Бога, коли за декілька днів до Своїх страждань Він входить в Єрусалим і Його зустрічають як Царя та виголошують: “Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє”.
Лишень учора Церквою згадувалося чудесне воскрешення праведного Лазаря. У тропарі цього свята ми чуємо такі слова: “Загальне воскресіння перед Своїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря Христе Боже”. Саме цим воскрешенням Христос прагнув зміцнити віру єврейського народу, а також і сьогодні зміцнює нашу віру у майбутнє воскресіння.
У сьогоднішньому Євангелії ми почули, що Христа зустрічають дуже багато людей. Всі вони дуже раді, бо думають, що ось прийшов до них цар, і свою пошану до Нього проявляють тим, що шлях перед Ним вистеляють пальмовим віттям.
Цей народ зібрався саме через те, що звістка про воскресіння Лазаря розійшлася повсюди, і люди сходилися до Єрусалима, щоб також побачити і цього воскреслого Лазаря.
Але Христос не показує себе тим царем, якого прагнули в Ньому побачити євреї, Він в’їжджає в це місто смиренно, на ослі, що показувало Його покірність, смирення і мир.
“Христос гряде щоб визволити Адама” – ось так прекрасно вчора за всенічним бдінням читалося у святковому каноні. Це й справді є Його головною метою входження в Єрусалим – визволення Адама через власні смерть і воскресіння. І нам всім сумно згадувати, що мине певний час і ці ж таки люди почнуть викрикувати зовсім інші, не сумісні зі сьогоднішніми слова: “Розіпни! Розіпни Його!”
Так само і ми, дорогі брати і сестри, дуже часто у своєму житті біжимо до Бога, коли нам щось потрібно, коли якась біда у житті, або коли прагнемо якогось чуда. Але й досить часто ми кричимо несамовито “Розіпни, розіпни...”.
Своїми устами ми у молитвах так часто благословляємо Бога, але ще частіше цими ж устами зневажаємо образ Божий, закладений у кожній людині.
Кожний наш гріх – це страждання Христа. Тому слід постійно усвідомлювати, що Бог завжди біля нашого серця, але наше серце не завжди може бути тими дверима, які відчиняються для Нього. Апостол Павло в посланні до филип’ян говорить сьогодні: “Господь близько. Hе турбуйтесь нi про що” (Флп. 4: 5- 6).
Ці слова святого апостола народів мають бути основними у житті. Бо й єврейський народ, коли кричав “Осанна!”, прагнув царя, який дасть їм благоденство тут, на землі. А нам же, як чуємо, ні про що земне турбуватись не слід над міру.
Нам із вами слід дослухатися до цих слів. Ось уже завтра розпочнеться Страсний тиждень, який нам всім по-особливому показує значення страждань Христових для кожного із нас. Постараймося докласти всіх зусиль, щоб Христос, Який в’їжджає сьогодні в місто, де за кілька днів страждатиме, в’їхав так само і до нашої душі і там створив оселю для Себе.
Так важливо, щоби ми дійсно відчули, що Він страждає за кожного із нас, і разом із Ним пронесли хрест і разом із Ним воскресли і вознеслися.
І саме на цьому тижні, у четвер, згадуватиметься встановлення Євхаристії на Тайній Вечері. Кожний із нас, коли причащається Святих Христових Тайн, стає співучасником із Христом у Його стражданнях, смерті, воскресінні та вознесінні.
Тож, дорогі брати і сестри, будемо завжди із чистим серцем приходити до Причастя, щоб ніколи нам не стати подібним до апостола-зрадника, а дійсно визнати своїм серцем Бога, як це зробив благорозумний розбійник, сказавши великі слова, які ми зажди промовляємо перед святою чашею: “Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!”
І тоді нам не потрібно буде свідчити про воскресіння дарами природи, тим галуззям верби, які ми сьогодні принесли до храму (які й саме показує восресіння природи із приходом весни), а ми зможемо своїм життям проповідувати Воскреслого Христа, про що й писав апостол Павло: “Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал. 2: 20). Амінь!