Проповідь ієрея Артемія Бабленюка у неділю про блудного сина

Лк., 79 зач., ХV, 11 – 32
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!

День за днем наближає нас до очікуваної духовної весни – до періоду Великого посту. Коли ми думаємо про весну, на серці стає радісно, адже це час, коли навколо все оживає. Оживає природа, з'являються свіжі паростки, листя на деревах. Таким і для нас повинен стати період Великого посту. Це має бути час нашого із вами нового народження. Церква для нашої користі пропонує такий благодатний час, щоб ми все більше задумалися над своїм життям і здобули через Церкву ту благодать, яка нас би оживила і зробила би новим створінням.

У ці підготовчі дні до духовної весни Церква часто навчає через притчі, якими хоче пробудити нас від гріховного сну. І сьогодні таким реальним прикладом зміни є притча про блудного сина. Христос описує подію, яка в середовищі тогочасного суспільства не була рідкістю, а тому легко сприймалася людьми.

Отже у батька було два сини. Старший, як сказано (цим підкреслювалася його мудрість), і молодший, який через свою нерозумність забажав взяти свою частину майна і почати самостійне життя. Часто так стається і в нашому житті, коли й наші діти у своїй самовпевненості відкидають думку батьків, їхні поради, прагнуть псевдосамостійності.

І що ж стається через нерозумне використання майна? У країні, яку євангеліст Лука називає далекою, тобто віддаленою від Бога, від добра та Закону Божого, настає голод, і цей молодший син, який учора ще жив у розкоші, вже бажає насититися стручками, які давали свиням, але й тих не може здобути. Пригадаймо, що й наша земля також бідувала нашестям голоду, а причиною було відходження людини від Бога, або ж надмірна надія на власні багатства і сили.

Однак, цей син не закам’янів у гріху, він згадує про батька, який дав йому життя, і про те, що слуги, які працювали на батька, й ті завжди мали що їсти. Каже Христос, що він, цей молодший син, опам’ятався. Це дуже важливо, коли ми впадаємо у гріхи, вчасно опам’ятатися, усвідомити, що щось не те відбувається із нами, повернутися до правильного життєвого мислення. І тоді міркує цей син, що піде до батька працювати рабом і вуста його від щирого серця промовляють слова: згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. Довго не розмірковуючи, повертається він до рідного дому, долаючи сором. Але що ж батько? Той побачивши сина ще здалеку виходить назустріч і не бажає навіть слухати до кінця слів його покаяння, а відновлює у достоїнстві свого сина, надягаючи на палець перстень і творячи розкішний бенкет.

Батько із притчі – це Бог, наш Творець і Батько, Який піклується про нас навіть тоді, коли ми забуваємо про Нього. Блудний син – це людина, яка впала у гріх і полюбила земне життя більше небесного, яка полюбила життя розпусне, життя без Бога. Кожному дано великий дар – покаяння. Безмежна любов Божа постійно чекає із розпростертими обіймами та золотим перснем кожну людину. Бог завжди очікує нашого навернення, тому проповідь Христова розпочалася словами: покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне.

Піст невід’ємно з’єднаний із покаянням. Чим більше ми будемо каятися у своїх гріхах, тим ближче ставатимемо до розуміння Божої любові до нас. У щирості покаяння ми повинні наслідувати цього євангельського блудного сина, який щиро визнавав перед батьком свою недостойність зватися його сином. Так і ми повинні не просто промовляти слова молитов, де говориться про нашу недостойність, а серцем відчувати свою гріховність, яка віддаляє нас від Бога.

Коли чинимо гріх, ми віддаляємося в далеку країну, віддаляємося від свого Небесного Отця. І повинні мати правдивий сором перед Творцем через вчинене нами зло, а не сором каятися і визнавати на сповіді свої гріхи. І тоді, коли зі щирим серцем визнаватимемо свою недостойність перед Богом, свою слабкість щодо вчинення того чи іншого гріха, тим самим сприйматимемо Божу благодать, яка подається через Таїнство Сповіді, і через яку ми й отримуємо силу боротися із гріхом.

Бог чекає на кожного із нас. Тому нехай піст буде для нас тим важливим засобом, який допоможе нам побачити свою недостойність, свою неміч і дасть сили попросити допомоги у Спасителя, щоб Він нас зцілив і промовив до нас: ви були мертві, але ожили! Амінь!

священик Артемій Бабленюк,
print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings