Притчі – це особливий спосіб проповіді і повчання Спасителя про мету життя людини. Саме тому Христос у проповідницькій діяльності постійно використовував цей зрозумілий для тогочасного суспільства спосіб пояснення істини.
Надходить благодатний час для всіх нас, і сьогодні відкривається за богослужінням у храмі Божому нова книга – Тріодь Постова, – яка готує нас до прийняття Воскресіння Христового.
Власне, Господь сьогодні до нас промовляє притчею про митаря і фарисея. Ми, майже всі, дуже добре знаємо і розуміємо (як нам здається) цю притчу. Але знати в християнстві – це означає найперше жити за цим знанням. Але якщо життя наше далеке від цього, то це означає, що ми ще не зовсім пізнали.
Отже нам пропонуються приклади двох життєвих шляхів. З одного боку, ми завжди засуджуємо фарисея, який вихвалявся здобутками та добрими справами і водночас засуджував грішників. Але Христос цього не робить. Якщо Він цього не робить, отже, і ми цього не повинні робити! Він лишень констатує факт, що із храму митар вийшов більш оправданий, ніж фарисей, тобто молитва митаря була щирішою і ближчою до Бога, але аж ніяк не каже, що ті справи, які чинив фарисей були несумісні із життям людини як образа Божого.
Тому хотілося б сьогодні звернути увагу на приклад і цього мужа, який себе вважав надто святим в порівнянні з іншими людьми. Дуже часто в житті ми позиціонуємо себе подібним чином. Життя близької людини для нас є великою спокусою і ми часто засуджуємо вчинки ближніх, не дивлячись водночас на свої власні недоліки. Тому ось у цьому потрібно нам виправлятися. Бо споглядаючи гріхи, можливо, і страшні гріхи, оточуючих людей, ми забуваємо, що перед Богом і самі даватимемо відповідь за всі вчинки. Тому, поки не пізно, змінюймося!
Фарисей є прикладом старозавітного праведника, який не тільки вповні виконував закон, встановлений праотцями, але й додатково брав на себе більші тягарі. Він постив двічі на тиждень, давав зі свого прибутку на потреби бідних тощо. Це все, що дуже добре і корисно за своєю сутністю, але стало причиною духовного краху для цієї людини. Через захоплення своїми добрими вчинками, буває, ми самі собі визначаємо місце у вічності. Так і було і з фарисеєм. Він побачив себе праведним і достойним бути з Богом. Це доволі складний і плачевний душевний стан для людини. Бо ж ми навпаки повинні щиро відчувати свою недостойність перед Богом.
А приклад такого благого стану ми отримуємо в особі грішника-митаря. Недаремно саме в першу підготовчу неділю до Великого посту ми отримуємо в дар цей реальний приклад досягнення Царства Небесного. Приклад очищення, яке повинно відбутися під час посту, дарується сьогодні Церквою. Ми маємо два приклади і візьмемо з кожного із них корисне: добрі справи фарисея і щире покаяння митаря.
Станьмо спочатку сліпими виконавцями Закону, подібно до фарисея, але пам’ятаймо, що є досконаліше життя. І коли ми зуміємо ці два приклади із притчі Спасителя поєднати у своєму житті, це говоритиме про те, що ми зрозуміли істинну сутність християнства. Адже, повторю, бути православним християнином – це означає вести належний спосіб життя, а такий спосіб Церквою пояснюється і відкривається в прикладі святих чи порад євангельських кожного дня.
Нехай ці дні, які готують нас до “духовної весни”, минатимуть із постійним упованням на Бога та Його милість. Якщо відбуваються падіння у житті, то знаймо, що Господь чекає лише нашого покаяння і, коли воно щире, завжди приймає його і дарує сили для боротьби із гріхом. Нехай молитва митаря завжди лунає у наших серцях. Бо саме визнання своєї гріховності дарує нам можливість очистити свої серця для Бога. А вже через чистоту сердечну, через усвідомлення своєї гріховності ми отримуємо нетварні блага.
Тому нехай те нетварне світло, яким був осяяний воскреслий Христос, освітлює кожного із нас і відкриває шлях до життя із Богом. Амінь!