Великим знаменням милості Божої на нашій українській землі називає Свята Церква страстотерпця-архіпастиря митрополита Київського Макарія. Його житіє не відзначається великими подвигами, численними трудами чи великими чудесами. Він не залишив нам, своїм наступникам, ні томів богословських праць, ні численних проповідей. Що ж тоді спонукало церковних піснетворців прославляти цього священномученика як “ангела земного і людину небесну” (ікос 1-ий акафісту сщмч. Макарію)? Такої честі він сподобився за смирення, вірність Богові і особливу сумлінність у звершенні пастирських обов’язків.
Промислительно, що цього року пам’ять священномученика Макарія співпала зі святом Переполовення П’ятидесятниці, коли ми читаємо уривок зі Святого Євангелія, де Спаситель повчає: “Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того… з утроби його потечуть ріки води живої” (Ін.7:37-38). Про яку спрагу говорить Христос? Насамперед, про спрагу духовну. Без Бога, без спілкування з Ним, без єдності з Ним людина помирає, її душа засихає, її серце черствіє і кам’яніє. Така людина стає нездатною співстраждати, молитись, любити, тобто, духовно помирає. Саме від цього застерігає всіх нас Господь: не зачерствіти без “води живої” – благодаті Святого Духа.
І у нас може виникнути логічне запитання: у який же спосіб ми маємо пити цю живу воду, що виточує нам Дух Святий? Як ми можемо причащатися благодаті Божої? Це можливе тільки через спілкування з Богом. І це спілкування розпочалось для нас ще у Святих Таїнствах Хрещення і Миропомазання. Відтоді ми спілкуємося з Богом у молитві. Коли наша молитва щира, коли ми відкриваємо своє серця для Бога, коли думки наші не розсіюються по світу, тоді ми здатні почути відповідь Божу на наше звернення, тоді Божий голос звучатиме в нас, а з ним нас наповнюватиме і Божественна благодать.
Ми спілкуємося з Богом і через читання та слухання Слова Божого. Воно Євангельським зерном сіється на ґрунт душі. І тільки від нас залежить, чи впаде воно у готову, оброблену, добру і придатну землю, чи на каміння, між терням, при дорозі. Чи вкорениться у серці, приносячи багаті плоди, чи розвіється вітрами життєвих турбот і байдужості.
Ми спілкуємося з Богом через Сповідь і Причастя Тіла і Крові Христових, омиваючи свою совість водами живої води покаяння і єднаючись навколо спільної Чаші в єдиній Господній Церкві. Тоді ми творимо містичне Тіло Христове і від Нього знову ж черпаємо воду живу.
І ось у сьогоднішній день ми маємо перед своїми духовними очима приклад людини, яка справді спілкувалась з Богом до останнього свого подиху.
Будучи монахом, намісником Віленського Свято-Троїцького монастиря, священномученик Макарій смиренно прийняв вибір Руського єпископату і погодився очолити Київську митрополію. Це був час, коли Київ стояв у руїнах після татарської навали, коли у Києві вже роками не було митрополита, коли паства була розпорошена, занедбана і зневірена. Він знав, які труднощі чекали на нього, але смиренно і з надією на Бога прийняв на свої плечі цей першосвятительський тягар.
Більше того, коли дорогою до Київської кафедри він звершував у селі Стригалові (нині територія держави Білорусь) Божественну Літургію і почув звістку про наступ татар, то звелів усім людям втікати і ховатись від нападників, а сам у повній самотності продовжував звершувати Літургію. І там, біля Святої Трапези, приносячи Безкровну Жертву, святитель Макарій приніс і свою особисту довершену жертву, прийнявши перед престолом мученицьку смерть від шаблі загарбника.
Мощі цього святого, що спочивають у Свято-Володимирському кафедральному соборі у місті Києві, є яскравим свідченням святості митрополита Макарія. Від них стаються численні чудеса, від них виточується Божественна благодать і течуть ріки живої води.
Чи спілкувався з Богом священномученик Макарій? Відповідь безсумнівна: так, спілкувався! Як монах він постійно молився, як священнослужитель часто читав Святе Письмо, як архієрей приніс себе у жертву під час Літургії, єднаючись із Христом і наслідуючи Його у всьому до кінця, не просто у Святій Євхаристії, але й у самій жертовній смерті, щоб жити із Ним у вічності за словом святого апостола Павла: “Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним” (Рим. 6:8).
Тому і став Київський святитель джерелом, з якого до сьогодні течуть для нас ріки живої води, став нашим заступником перед Богом, захисником від нападів чужинців, від ворогів і загарбників нашої землі. Допоки святі мощі мученика спочивають у столиці України, допоки ми возносимемо свої благання до нього, доти його молитва захищатиме нас від усіх небезпек і тимчасових труднощів.
“Радуйся, Макаріє, архієреям чесна прикрасо!” Амінь!