Дорогі брати і сестри! Майже сімнадцять століть відділяють нас від того часу, коли жив на землі великий угодник Церкви Христової святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, Чудотворець. Та незважаючи на час, що розділяє нас, він, як і за життя, служить Церкві. І в цьому неодноразово протягом життя переконувалися християни, бо Він дійсно чує всі наші прохання та даною йому від Бога благодаттю відповідає на них.
Тим, хто молитовно до нього звертається, святитель допомагає у різних обставинах життя. Він охороняє плаваючих та подорожуючих суходолом, визволяє від ув’язнення і кайданів неправдиво засуджених, хворим подає оздоровлення, рятує в убогості і крайній потребі, стає кожному у всякій потребі помічником. Неможливо перелічити всіх чудес святителя Миколая. Адже він допомагає кожній родині, кожній людині, яка просить його допомоги. Тому дійсно правдиві слова пісні на честь святого Миколая: хто до нього прибігає, на поміч його призиває, той все з горя вийде ціло, охоронить душу й тіло. Саме тому і на нашій боголюбивій українській землі так багато храмів освячено на честь святителя Миколая, саме тому майже в кожній християнській домівці є ікона цього великого угодника Божого, а багато вірних носять його святе ім’я. До того ж, з молитвами про поміч і заступництво до нього звертаються не тільки християни, але й мусульмани.
Святитель Миколай народився у другій половині III століття в місті Патари у Малій Азії, в області Лікії. Його батьки Феофан і Нонна були вельми заможні, але це не заваджало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до виконання Божих заповідей. До глибокої старості вони не мали дітей; у безперестанній молитві вони просили Всевишнього дати їм сина. І Господь дарував їм сина, який у Святому Хрещенні отримав ім’я Миколай.
Життя майбутнього святителя вже від самого народження було сповнене чудесних подій. У ті часи Таїнство Хрещення тривало довше, ніж це є сьогодні, і мала дитина мовчки вистояла в купелі протягом трьох годин. Його незвичайна поведінка вказувала батькам, що він стане великим угодником Божим. У ньому можна було побачити майбутнього святого навіть з того, що ще малим дитям у середу і п'ятницю він споживав материнське молоко тільки один раз на день і то ввечері, після батьківських молитов. Тому батьки звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все, привити синові істини християнства.
З дитячих років Миколай досягав значних успіхів у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив із храму, а вночі молився і читав Священні книги. Бачачи таке боговгодне життя свого небожа, його дядько єпископ Патарський Миколай радив батькам, щоби вони віддали свого сина на службу Богові. Вони послухали його поради і єпископ Миколай рукопоклав хлопця в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому проповідувати Слово Боже. При цьому, сповнений Духа Святого, єпископ сказав пророчі слова, що Миколай буде великим пастирем, приведе багатьох заблудлих до істини і стане втіхою всім скорботним. Відтоді святий Миколай допомагав усім, хто тільки потребував його допомоги. Одержавши від батьків великий спадок, він, не маючи пристрасті до земних благ, роздавав своє майно бідним. При цьому ніхто не знав, хто подає їм такі багаті дари.
Ось один, напевне найвідоміший, приклад його благодійності. У Патарах мешкав один чоловік, який мав три красуні-доньки. Але він був настільки бідний, що не мав можливості видати їх заміж, і ладен був віддати дочок у дім розпусти, щоби вони заробили собі на придане. На щастя про це дізнався отець Миколай, який пильно стежив за потребами своєї пастви. Якось уночі, взявши великий вузол із золотом, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув усередину золото, а сам поспішно повернувся додому. Так святитель чинив тричі, позбавивши тим самим родину від гріховного падіння, а безприданниці змогли щасливо вийти заміж. Мабуть саме через цей приклад ось уже багато століть люди таємно підкладають у день пам’яті святого подарунки своїм ближнім – можливо, не завжди найбіднішим, але повсякчас роблять це із любов’ю.
Подібні приклади переконують нас у тому, що все життя святителя Миколая було переповнено справами любові та милосердя до людей, за що Бог обдарував його великою благодаттю. Так, під час подорожі до гробу Господнього, Миколай заспокоїв бурю на морі і воскресив одного матроса, який упав із корабельної щогли та розбився на смерть.
Повернувшися з Єрусалима, він мав бажання віддалитися від світу, піти в пустиню та цілковито присвятити своє життя Богові, проводячи дні у молитві, пості та мовчанні, але під час молитви почув голос, який сказав йому: Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоби прославилося в тобі Ім’я Моє. Почувши ці слова, угодник Божий зрозумів, що йому призначене Господом не чернече життя і, полишивши думки про всамітнення, вирушив у Мири, головне місто Лікії, де його ніхто не знав. Там, за промислом Божим, його обрали єпископом і він продовжив своє пастирське служіння. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій, навпаки - носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, мало спав, натомість уночі багато молився. Двері його серця були відчинені для всіх, хто з вірою просив допомоги, а він нікому не відмовляв в пораді і дарував втіху.
Святитель Миколай пас ввірене йому стадо словесних овець Христових як добрий пастир, який готовий свою душу покласти за овець (пор. Ін. 10:11). У цей час нечестиві царі Діоклетіан і Максиміан вчинили гоніння на християн. Святитель же, нічого не боячися, сміливо проповідував Христове вчення. Через це його схопили і вкинули до в'язниці разом з іншими християнами. Тут він пробув тривалий час, зазнававши голоду, спраги, принижень і тяжких страждань, але попри все це залишився вірним пастирем Христовим і власним прикладом підбадьорював і зміцнював віру тих, хто був поруч із ним. З часом усіх ув'язнених відпустили на волю, і святитель знову продовжив своє служіння на єпископській кафедрі.
Як розповідає нам церковна історія за імператора Константина святитель Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї. На цьому Соборі святитель так ревно відстоював православну віру і виступав проти єретика Арія, що в суперечці вдарив його по щоці за зневажливе ставлення до Сина Божого. Але Отці Собору визнали такий учинок неприйнятним, позбавили святителя Миколая його архієрейського сану і знову ув’язнили. Та незабаром багатьом із них було видіння, коли перед їхніми очима Ісус Христос подав святителю Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця поклала на нього омофор. Святі отці звільнили Миколая з ув’язнення, повернули йому його колишній сан і прославили як великого угодника Божого.
Святитель Миколай прожив багато років у Мирах і, доживши до старості, після нетривалої хвороби у грудні 342 року перейшов у вічні оселі небесні. Його поховали у кафедральному храмі Мир, а біля чесних мощей святителя почало звершуватись багато чудес. Згодом чесні мощі через певні історичні обставини були перенесені у місто Барі на територію сучасної південної Італії, де перебувають і дотепер. Люди з усіх куточків землі приїзджають до його нетлінних мощей, з яких витікає цілюще миро.
Церква Христова знає багато чудес, які вчинив і далі чинить святитель Миколай після своєї смерті тим, хто з вірою звертається до нього. Київ зберіг згадку про дивовижне врятування святителем немовляти, яке потонуло у Дніпрі. За князювання Всеволода (1078-1093 рр.) один киянин повертався з дружиною та немовлям з Вишгорода. У човні мати, заколисана дніпровими хвилями, задрімала, а немовля випало з її рук у воду і втопилося. У невимовній скорботі батьки звернулися з молитвою до святителя Миколая. І трапилося справжнє диво! Великий чудотворець, почувши скорботні молитви батьків, вночі вийняв хлопчика з води, оживив його і поклав на хорах храму Святої Софії. Паламар Софійського собору знайшов зранку на хорах поруч ікони святого Миколая мокру дитинку. Сотні киян прийшли подивитися на чудо і разом із ними нещасне подружжя, яке впізнало свого синочка.
Отже, дорогі брати і сестри, сьогоднішній святий день ставить перед нашими духовними очима великий приклад для наслідування, адже чули всі ми, якими словами у святковому тропарі Церква величає святителя, іменуючи його правилом віри, взірцем лагідності і учителем стриманості. Саме ці чесноти привернули до Святителя Миколая велику любов і шану всього людства.
Нехай же за молитвами Отця нашого Миколая Милосердний Бог напоумить і нас наслідувати його непохитну віру, мудрість, побожність, милосердя і любов до Бога і людей, а за це, як читаємо ми в молитві до святого Миколая, дарує нам тихо і без гріха прожити на цім світі, і на Страшному суді Христовім не стояти нам ліворуч, а сподобитися стати праворуч зі всіма святими й увійти в Царство вічної слави Бога. Амінь!