Дорогі в Христі, сьогодні, 27 лютого, ми святкуємо пам'ять святого Кирила учителя слов’янського. Минуло вже більше як тисяча років, коли в розквіті сил погас великий світильник, помер прославлений апостол і вчитель слов’ян. Його життєписець говорить про нього з благоговінням і вдячністю як про «вчителя, що просвітив наш народ, розум якого був затуманений неміччю гріха».
Образ Константина таке його ім’я до хрещення, а після хрещення став називатися Кирилом, надзвичайно яскраво виступає на горизонті 4-го століття, знаменної епохи, коли здійснилася велика історична переміна.
Майбутній святий народився в Греції в місті Фесалоніках, з дитинства розмовляв на грецькій та слов’янській мовах. Обдарований блискучим розумом він дуже гарно вчився в своєму рідному місті, а потім у Константинополі і одержав високу світську та релігійну освіту. Таким чином він був підготовлений для здійснення місії, яка була йому призначена Промислом Божим. І коли князь Моравський Ростислав звернувся в Константинопіль з проханням направити до нього проповідників які володіють слов’янською мовою, імператор Михаїл 3-тій відповів, що посилає йому людину котра склала слов’янський алфавіт, при тому додав: «Це чоловік благочестивий і православний, великий вчений та філософ». Вірогідно, ця подія мала місце в 862 році. Цікаво, що в своїй відповіді імператор підкреслив подвійне значення діяльності Кирила і його брата Мефодія та їх учнів, відзначаючи їх заслуги як у сфері релігії так і тісно з нею пов’язаною сферою культури. Це характерна риса так званого «Кириломефодизму». З другої сторони незаперечним є той історичний факт, що діяльність Кирила принесла багаті плоди тільки в країнах, де панувало Православ’я, в інших країнах ми знаходимо лише незначні сліди його впливу.
Справа Кирила і його брата Мефодія поклала початок значній зміні: до тієї пори християнство було розповсюджене в основному в країнах Середземного басейну і переважно серед народів греко-римської культури. З прийняттям християнства слов’янами ця географічна картина повністю змінилася. З другої сторони, введення у богослужіння слов’янської мови вплинуло на різні сфери культури, бо в цей час богослужбова мова була й літературною мовою. Слов’янський алфавіт відображує особливості слов’янських діалектів, був створений Кирилом. Також і переклад книг на слов’янську мову розпочав Кирило, а продовжив його брат, а потім їхні учні, найбільше в Болгарії – святими Климентом та Наумом. Це нововведення викликало здивування та осудження серед західного духовенства.
В життєписі святого Кирила-Константина наводиться висловлювання італійських та німецьких кліриків, які визнавали трьохмовність, тобто вони вважали, що для богослужіння придатні тільки три мови – грецька, латинська та єврейська. Бо такими мовами був напис на хресті Спасителя. Відкидаючи це звинувачення святий Кирило посилається перш за все на Святе Письмо, а особливо на 14-ту главу першого послання апостола Павла до Коринтян де апостол наполягає на необхідності розмовляти на загально зрозумілій мові для сприйняття Слова Божого. Дальше Кирило-Константин пригадує про традицію у Східній Церкві, де Літургія звершується на мові даного народу. Ось чому на Православному Сході починання святого Кирила було сприйнято і продовжено. А на Заході Літургія звершувалася деколи слов’янською мовою, але це зустрічало жорстоке спротивлення.
За декілька тижнів до своєї смерті Кирило прийняв постриг в грецькому монастирі в Римі. Перед тим як мирно спочити в Господі, він звернувся до Бога зі щирою молитвою. Я приведу кілька слів цієї молитви в яких святий виражає свої завітні бажання: «Сокруши єресь тримовності, розповсюдь свою Церкву, прийнявши в її лоно більшу частину, і нехай вони будуть єдині. Зроби їх славним народом, який об’єднаний Твоєю єдиною істинною вірою та істинним сповідуванням і просвіти серця їх словами Твого вчення…!». Зразу ж після смерті Кирила було визнано святим. На його гробниці була зображена його ікона і перед нею світила невгасима лампада.
Духовне і культурне наслідство святого Кирила не тільки збереглося, але принесло великі плоди завдяки Боговгодній праці його брата Мефодія та їхніх учнів. Останні були вигнанні з Моравії і знайшли пристановище в Болгарії в князя Бориса. В цій країні були сприятливі умови, і тут релігійно-культурні роз починання святих Кирила і Мефодія досягли розквіту. Світло Православ’я освітило і сусідні країни Сербію і Київську Русь, де болгарсько-слов’янська мова стала на багато років офіційно церковною мовою, але з ласки Божої сповнилися слова святого апостола Павла та мрії святого Кирила, котрі він виголосив у вище наведеній молитві і ми з вами дорогі брати і сестри можемо прославляти Бога рідною і зрозумілою українською мовою.
Отож дорогі в Христі браття і сестри цінуймо цей дар і молімо святого Кирила, щоб він просив Всемогучого Бога, щоб Він зберіг цей дар на віки віків у нашому народі.