«І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося» (Лк.8,41-56).
Сьогоднішнє євангельське читання, нам описує історію, коли з Ісусом зустрілось одночасно багато потребуючих людей. Особливо, звернімо увагу, на начальника синагоги, у якого була вмираюча дванадцятирічна дочка, а також на жінку, яка прожила дванадцять років у боротьбі з важкою хворобою. «Мені дуже потрібно», - кожний із них казав тому, що кожен вважав, що його потреба є найважливішою. Кожен думав, що саме він потребує миттєвої допомоги, бо сил і можливості уже чекати вже нема: Іаїр приходить до Христа, втративши надію на зцілення своєї доньки; і кровоточива жінка, яка страждає від важкої хвороби, витратившись на лікарів. Але вони ще мали краплю віри. Віри у Ісуса, який прийшов до їхнього міста, вони знали, що Він творить чуда. Напевно, з останніх духовних сил вони вирушають до Нього: Іаїр просити за свою доньку, і кровоточива жінка, аби якось непомітно наблизитись до Христа – раптом Він таки їй допоможе.
Поява Христа у їхньому житті змінює їх, даючи віру у можливість подолання важких життєвих проблем. Їхнє життя випромінюється світлом надії, якого бракувало і жінці і родині Іаїра. Хіба, можливо, допомогти всім та ще й відразу? Боже милосердя є відмінним від людського думання. У Бога всі особливі, улюблені діти, яких Він готовий прийняти і вислухати у будь-який час. Звернімо увагу, на голову синагоги, який не ставить себе перед усіх, а просить у Ісуса допомоги. Ісус же його підтримує словами: «не бійся, тільки віруй». Зауважмо також хвору жінку, яка була старша в роках. Вона зверталася до багатьох лікарів, потративши на це всі свої заощадження: ніхто їй не допоміг, - сильне бажання бути здоровою, - у довгих роках хвороби вона продовжувала боротися. Думка про зцілення її не покидала і після невдалих спроб лікарів, вона вирішила покласти всю свою надію на Бога. Бог це зробив згідно віри людини і без грошей. Зцілення сталося в одну мить, не витративши ні копійки.
Обидві історії мають кілька спільних характеристик: крім згадки про дванадцять років, євангелист зазначає, обох як дочок так підкреслює, що обох торкається спасіння. Лука хоче показати, що Бог прийшов до всіх – язичників та юдеїв, багатих та бідних, до всіх, а основне до тих, хто вже немає надії.
Мабуть, найбільшим ударом для батька було те, що посланець сказав, що більше не турбувати Учителя, бо дочка уже померла. Уявімо собі, як це почути таку новину про свою дочку, на фоні великої радості оздоровлення старої жінки. Як саме в такій ситуації зберегти віру в Бога? Сказали, що дочка уже померла… Все втрачено. Остання надія умирає, коли всі твої старання виявились марними… Що тоді залишається нам? І в нашому житті є подібні моменти: коли прагнемо до чогось, а іншому це краще виходить; коли комусь радісно, а нам від цього сумно, тому що тільки в нас має бути успіх. Саме тоді, людина вдається до нарікань, пошуку винних, впадає у гнів, нервується, а дехто навіть проклинає радість іншого. На жаль, мало людей вміють радіти з успіху інших, а решта просто злісно реагують. Мудрим є той, хто довіряє своє життя Богу цілковито:те, що сталось – так мало бути, бо на все воля Божа. Можливо, для людини - це кінець, але в Бога - це лише половина шляху. У Люблячого Батька немає сумного завершення. Не бійся, тільки віруй… Надія - це слова самого Бога, того, що дає і забирає життя. Потрібно вірити нашому Творцеві до кінця! Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!, - пам’ятаймо про це.
Хвороба – це час людини для себе. Коли людина занедужає, має більше часу на роздуми над своїм життям. Дорогі брати і сестри, історія з кровоточивою жінкою, нам пригадує реальність сьогодення. Людина є безсилою перед деякими захворюваннями. В нас є багато лікарів, хороших спеціалістів, але є випадки коли і медицина безсила. Вони роблять все можливе, проте при цьому пояснюють, щоб пацієнт також сам дбав про своє видужання: саме духовне зцілення. Для християнина поштовхом для зцілення є покаяння. Коли людина буде перебувати з Богом, ніякий злий дух не буде мати можливості панування над нею. З Богом людина все переможе. Жінка торкнулась і видужала,- цей дотик не був дотиком подібним до інших. Це був дотик віри, основою якого було її серце, в якому було велике бажання зцілення. Важкі і довгі роки страждань і мук показують нам, на цьому прикладі, що віра лише зміцнюється. А в сучасному світі настільки є люди зневірені , які вдаються до різних ворожбитів, думають, що маги можуть допомогти. Це є великим гріхом! Як можна звертатись до диявола за допомогою? Запам’ятаймо, що лише Господь може нам допомогти.
Ми прагнемо забезпечити себе матеріальними речами, але при цьому переконуємося, що кошти не все у нашому житті вирішують, а часто вони є безпомічними. Ця жінка, крім багатства, яке розтратила, мала віру. Віра, яка залишилась з нею до кінця, спонукала її боротися за життя, шукати допомоги. Пам’ятаймо завжди про віру, - це дар Божий, який має бути в нас при будь-яких обставинах. Плекаймо віру в собі. Особливо тоді, коли будемо багаті і тоді, коли прийдеться втратити все. Основне не втратити Бога і віру у нього. Як багато трапляється у нас того, що позбавляє надії на краще майбутнє. Бувають ситуації, коли негаразди зустрічають нас кожен день: важкі події, хвороби, позбавлення роботи, - та інше що змушує нас дивитись в майбутнє із наріканням на світ. Нашим завданням є завжди довіряти Богові. Він завжди готовий нам допомогти, але чекає на нашу віру. Світ не може нам подарувати радісні відкриття, якщо ми в цьому світі не будемо помічати Божу ласку. Ми повинні в кожній ситуації знаходити промисел Божий. Господь обдаровує нас знаннями та переконує, що правда і справедливість завжди перемагає. В сьогоднішньому Євангелії засвідчується дві великі цінності, які Христос пропонує нам: віра і надія, які є основою нашого життя. Пізнати Бога – означає відкрити для себе унікальний факт що Він «перший полюбив нас»(Пор.Ін. 17:24), й що саме Господь є той хто шукає мене і тебе поки не знайде (Пор.Лк. 15:4). Та що його бажанням є утерти кожну сльозу й звільнивши нас від скорботи, плачу, смутку та болю (Пор. Одк. 21:4), дарувати нам повноту життя (Пор.Йо 10:10), та бути всім і у всьому (Кор. 15:28).
Дорогі брати і сестри, на прикладі зцілення кровоточивої жінки та Воскресіння дочки Іаїра, євангелист Лука наголошує, що «кожна людина є цінною для Ісуса». Господь, як Люблячий Батько, кожному із нас допоможе, його рука веде нас дорогою життя. Амінь!
