"В одній із синагог Він навчав у суботу. Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його"(Лк. 13:10-17).
В сьогоднішню неділю, слухаємо про оздоровлення скорченої жінки, яка вісімнадцять років не могла випростатись. Ми нічого не знаємо: чи вона ходила по лікарях? Що взагалі робила, щоб виздоровіти? Не відомо, скільки їй років, багата чи бідна. Абсолютно нічого конкретного не знаємо. Розпочинається Євангельське слово із того, що Спаситель навчав у суботу в одній із синагог, саме туди прийшла ця скорчена жінка. Вона навіть не могла дивитись на Христа, так як інші люди, бо була схилена до низу. Ісус, побачивши її, покликав та оздоровив. Чому саме її? Вона ж навіть не просила допомоги. Господь Сам простягає руку допомоги, бо бачить біду цієї нещасної. Ця жінка не просить, але в собі має таку віру, якої достатньо для Бога. Скільки ж у нашому житті буває складних ситуацій, розчарувань і здавалося б усе втрачено, але ні… є надія, - надія на Небесного Отця. Він ніколи не зрадить, завжди підтримає і допоможе. Господь - єдиний та незмінний. На жаль, у сучасному житті, часто втрачаємо довіру до людей, через ті, чи інші життєві труднощі розчаровуємось одне в одному. Проте, у Бога немає розчарування, Він все зробить для Улюбленої Дитини. Кожна людина, яка живе на світі є найбільшою цінністю в очах Господа.
При цьому, начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Чим переймається начальник синагоги? Що саме його так турбує та пригнічує? Він каже, що шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Проте, цей начальник не подумав що, в даному випадку, важливіша була допомога цій потребуючій людині. Іноді, ми буваємо холодні та жалюгідні і не готові до будь-якої благородної справи: не бачимо потребуючого або просто не хочемо допомогти. Зло настільки затьмарює нас, що ми не задумуємось над гріхами, над тим, що маємо допомагати ближньому. Ми часто забуваємо про добрі справи. Іноді, поводимося як той фарисей, - осуджуємо всіх, а себе оправдовуємо. Не вважаємо за потребу сповідатись, хоч і маємо безліч гріхів, або може й йдемо до сповіді але "напоказ", а не щиро.
Минулої неділі, ми слухали притчу про безумного багача, цієї ж про скорчену жінку. Їх об’єднує одна і та сама проблема – вони є в’язнями гріха. Безумний - є в’язнем достатку, а хвора жінка ув’язнена хворобою.
Пам’ятаймо, дорогі брати і сестри, що Господь бачить кожного і з нас. Готовий завжди подати цю руку допомоги кожному, лише потрібна віра. Господь бажає доторкнутися до нас та оздоровити кожної хвилини. Він закликає до себе кожну людину, бажає покласти свою руку на неї, щоб допомогти їй, а від нас потрібна лише згода та віра.
Жінка з Євангелія, почувши заклик Господа одразу ж підійшла до Нього. Як все відбувається? Спочатку Господь сказав, що вона звільнена від недуги, тобто звільнив її від злого духа, а пізніше поклав на неї руки і вона випросталася та славила Бога. Ця жінка була переповнена вдячністю. Пам’ятаймо, дорогі брати і сестри, що здоров’я - це безмежний дар за який ми повинні дякувати нашому Отцеві Небесному.
Господь кожний день іде з нами дорогою життя. Він бачить нас такими, якими ми є, - здоровими або хворими. Найкращим звільненням від недуг є щира молитва та Таїнство Покаяння. Сповідь дає здоров’я і духові і тілу. Коли будемо перебувати з Богом, то жодна хвороба нас не зачепить.
Якщо ми будемо ревно молитися Богові і просити у Нього допомоги, то Господь зробить усе, що буде для нас корисним: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють"(Мф.7, 7-8). Кожен із нас може пригадати момент розчарування, коли ми приходимо до Церкви і покладаємо усі надії на Бога. Христос в такий момент у невидимий спосіб підходив до нас і нас оздоровляв. І не важливо, як ми були одягнені, який у нас був настрій, важливою є лише наша мета і гаряче бажання зустріти Бога, - Господь нас прийняв, навіть якщо ж із людей нас міг хтось в цей момент осудити. На прикладі оздоровлення цієї жінки, пам’ятаймо, що не можна відкладати можливості зробити добро тим, хто перебуває у якихось складних моментах життя. Подаймо руку допомоги потребуючому, як цей милосердний самарянин, який з радістю відгукнувся допомогти пораненому. Господь вчить нас бути не лицемірами, а щирими людьми, не думати про користь допомоги, а віддано підтримати знедоленого ближнього. Святе писання так нам говорить про хитрість, обман, лукавство. "Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне. Вустами своїми прикидається ворог, а у серці своєму замишляє підступи. Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому, тому що сім мерзот у серці його. Якщо ненависть прикривається наодинці, то відкриється злоба його в народному зібранні. Хто риє яму, той упаде в неї, і хто покотить нагору камінь, до того він повернеться. Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння"(Притч. 26, 23-28).
Лицемірство є джерелом великої кількості злочинів, беззаконня. Наприклад пригадаймо собі про Іуду, три роки ходив за Учителем виявляючи турботу до бідних, а насправді крав із торбинки гроші яку носив із собою. Проте найбільш жахливим і огидним вчинком був поцілунок у Гефсиманському саду. Скільки в сучасному житті є таких випадків, коли нам доводиться зустрічатися з такими людьми, які зовні до нас прихильні, щирі, але мають за пазухою камінь чекають лише моменту щоб кинути у нас. Лицемірство проростає між людьми і породжує ненависть і ворожнечу: чоловік і жінка підозрюють один одного в зраді, товариші не довіряють один одному, саме через лицемірство людей була жорстока смерть Христа. На жаль, люди не змогли через це все зло побачити Спасителя. Тому, будьмо більш справжніми щодо інших, більш уважнішими, добрими, просімо у Господа, щоб дав нам ласку пізнання істини. Згадаймо такі слова із Священного Писання: "Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого"(Мф.7:5). Живімо так, щоб ці слова ні в якому разі не були зверненні у нашу сторону. Бо "хто говорить істину, то для нього не потрібні ані труди, ані турботи, ані лицемірство, ані хитрощі, ані будь-що подібне, бо істина сяє сама собою. Як невродливі особи потребують чимало зовнішніх уборів та покривал для прикриття природного неподобства, а прекрасні вродою, навпаки, природно сяють самі собою, так буває з неправдою й істиною, із нечестям і чеснотою" (Святитель Іоан Золотоустий, бесіда на Пс.124). Амінь!
